Жоден з трьох класичних драйверів для зростання економіки (ринок праці, контроль над територією та інвестиції) не дає підстав для оптимізму у 2024 році, каже Павло Шеремета, ексміністр економічного розвитку і торгівлі України, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи. Однак, додає він, є неокласичний драйвер, про який мало говорять в Україні, але який може забезпечити необхідний ресурс. Про нього, а також про перспективи економічного зростання ексміністр розповів під час дискусійної панелі «2024: сценарії для країни» в рамках спецпроєкту LB.ua й EFI Group «Нова країна».
Павло Шеремета
«За прогнозом МВФ на 2024 рік, зростання української економіки очікують на рівні 4%. Це навіть нижче, ніж 2023-го, там було 5%. Трішки елементарної арифметики: ми впали на 30% у 2022 році. Щоб просто відновитися до рівня 2021 року, зі зростанням навіть 5% треба більш ніж шість років. Просто щоб відновитися до рівня 2021 року. Я дуже хотів би, щоб ми перевищили прогноз МВФ. Але також треба розуміти, що після падіння на 30% відскок 5% дуже слабенький», — зазначає Павло Шеремета.
І мінусовий ринок праці й нульовий капітал не сприяють зростанню, додає він. Проте є неокласичний драйвер, зазначає економіст. Він дозволяє знайти позитив в економічній шпарині — внутрішній ресурс.
«В Україні є великий внутрішній ресурс. Ми це бачимо по вулицях Києва. Ми це бачимо по площі Ринок у Львові, по центральних площах інших західноукраїнських міст. Ми бачимо достатньо велике споживання, що означає, що гроші в країні є.
Коли ми говоримо про мобілізацію людей, також повинні говорити про мобілізацію грошей. Інструментом такої мобілізації є заощадження — savings англійською мовою. Про це теж дуже мало в Україні говорять. І коли ми дивимося на передвоєнну статистику, заощадження і внутрішні інвестиції в країні є фатально низькими. Це 12–13%, тоді як нормальний рівень у світі — 25%. Для такої країни, як Україна, мало б бути 30%», — зазначає Павло Шеремета.
У Китаї, доповнює він, рівень заощаджень сягає 42–45%.
«Українці не заощаджують достатньо. Чому? На що люди заощаджують у світі? На свою пенсію. Українці не заощаджують на пенсію, тому що очікують пенсію від держави. Усе ще. Це питання культури й розуміння того, що держава тобі не винна пенсію, якщо ти все життя працював у приватному секторі. Роль держави — витримати макрофінансову стабілізацію. Це в нас останній рік є», — каже економіст.
На його думу, 2024-го треба розпочинати пенсійну, освітню, медичну реформи, які спонукали б до внутрішнього заощадження.
«Треба навчити країну за це платити. Як мінімум у 24 році треба почати це робити. Англійською мовою є хороша фраза: Never waste a good crisis — «Не втрачайте кризу як можливість для реформ». Звичайно, десь повинна бути лібералізація, але тут є дві проблеми насправді. Як людина, яка вела переговори з МВФ, скажу, що Україна найкраще робить реформи тоді, коли грошей немає. Зараз у нас гроші ще є. Тому ми бачимо, що бачимо», — зазначає ексміністр.
За словами Павла Шеремети, міжнародні донори надали Україні допомоги обсягом з наш ВВП.
«Мені важко в це повірити. Ви зауважили, що ми перестали говорити про план Маршалла? Краще його й не згадувати. Знаєте, чому? Тому що план Маршалла для країн-бенефіціарів передбачав допомогу на рівні 2,8% від ВВП. У середньому. Навіть для таких менших економік, як Греція та Австрія, це було 8%. Ми зараз говоримо, якщо взяти повністю всю допомогу, про 100% нашого ВВП. Нам треба бути вдячними. Ми вдячні. Нам треба домагатися допомоги далі, і ми це робимо. Честь і хвала нашим дипломатам і керівництву країни також у цьому випадку», — наголошує засновник Києво-Могилянської бізнес-школи.
Та звикання до міжнародної допомоги непокоїть, констатує економіст, тому що партнери більше не в змозі підтримувати її на такому рівні, а з часом вона зникне взагалі.
Під час дискусії «2024: сценарії для країни»
«Для нас це буде як п’ять стадій прийняття горя: заперечення, злість, депресія, переговори і потім прийняття. Ми на етапі заперечення, про що говорить соціологія пані Лібанової», — зауважує ексміністр.
«Може, й непогано, що ця допомога як мінімум трішки запізнюється. Я радий бачити, що реакція керівництва країни на історію з Ігорем Мазепою така, як вона була. Як мінімум швидка, як мінімум схожа на конструктивну. Тому що інвестбанкіри, я зараз не кажу про самого Ігоря, а про факт, що залучення грошей — і це на Заході визнають — працює значно краще, ніж заливання грошей державою в державу.
Тобто приватний бізнес, який залучає кошти з приватних джерел на тому самому Заході, на тому самому Сході, краще працює. Тому що вони рахують усе до копійки, до цента, у що ці гроші підуть. І цей канал треба використовувати.
Але коли держава залита грошима від інших держав, тоді що гратися із цим банкіром, у нас усе одно гроші течуть», — додає Павло Шеремета.
І ще одна вкрай необхідна норма — оптимізація видатків, зниження їх до необхідного рівня, зазначає він.
«Зараз у Міністерстві освіти намагаються, наприклад, оптимізувати видатки на державні університети через їхнє об’єднання. І наскільки я знаю, ще нічого не об’єднали, хоча, в принципі, розмова йде майже рік. І судячи з того, як б’ють зараз Лісового й Винницького, я розумію, що битва буде… Я навіть не очікував, що ця мафія має такий ресурс, комунікаційний у тому числі», — каже Павло Шеремета.
Павло Шеремета
На його думку, 2024 рік матиме позитивний сценарій, якщо з’являться рішення про дерегуляцію, лібералізацію, стимулювання підприємництва.
«Сучасні підрахунки кажуть, що це 85% економічного зростання. Тобто ми можемо не так залежати від зовнішньої допомоги й від інших класичних факторів. Якщо розкрутимо маховик підприємництва, інновацій, зростання продуктивності, це шлях витягнути країну з нинішнього стану», — вважає Шеремета.
Ще матеріали з дискусійної панелі «Нової країни»
- Ігор Ліскі: «Сильна економіка зараз набагато важливіша для перемоги, ніж будь-який інший фактор»
- Давид Арахамія про мобілізацію: «Зараз понад 1,5 млн людей поза радаром»
- «Усередині парламенту немає єдності. Це ілюзія»
- Елла Лібанова: «40 млн населення вже не буде. Або це будуть не українці»
