Михайло Гончар — український експерт з міжнародних енергетичних і безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека». Має понад 20 років професійного досвіду у сфері досліджень енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних і безпекових відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків.
Про ситуацію в енергетичній системі України експерт розмовляв з головою правління Громадянської мережі ОПОРА Ольгою Айвазовською у відеопроєкті «Сила вибору».
Михайло Гончар
«Ми транзитом нафти і газу через нашу територію допомагаємо агресору отримувати з європейського ринку кошти й фінансувати бюджет війни»
Цю зиму, яка мала б бути найважчою в історії незалежної України, ми проходимо легше, ніж передбачали. Де тут частка фарту, а де — інвестицій і зусиль, які вклали держава, експертне середовище й корпоративний сектор?
Дійсно, були зусилля, невидимі для широкого загалу, і їх продовжують докладати. Інакше, поза всяким сумнівом, ситуація була б значно гіршою. Були нервові листопад і грудень. 17 і 28 листопада, 14 грудня — ці дати вже навіть забулися. Хтось, може, згадає 26 серпня, коли був масований удар по об’єктах генерації, зокрема по тих підстанціях, які грають ключову роль для енергоблоків наших АЕС при виході енергопотоку в енергетичну систему. Загалом для Москви не так сталося, як гадалося, оскільки українська енергосистема не просто зберігає, а й намагається максимально швидко відновити уражені ділянки: знайти нові комутаційні схеми, мінімізувати час на відновлення енергопостачання. Також завдяки системним зусиллям вдалося збільшити запас міцності і зробити необхідні запаси комплектуючих, резерв важливого обладнання.
Людський фактор завжди найважливіший, тож варто відзначити чітко відпрацьовані протоколи роботи команд, зокрема операторів Укренерго, після ураження об’єктів. Цей неоціненний досвід здобувався з 2014 року, адже уражати енергооб’єкти почали ще тоді.
Ми в Центрі (Центр глобалістики «Стратегія ХХІ». — Прим.) аналізуємо стратегію і тактику дій Росії з ураження об’єктів критичної енергетичної інфраструктури України і порівнюємо її зі змодельованою ситуацією для країн східного флангу НАТО. Щоб сколапсувала польська енергосистема, достатньо було б менш ніж половини ударів, завданих по енергосистемі України. Комплекс перелічених чинників спрацював, принаймні поки що. До того ж «генерал мороз» котрий рік поспіль не союзник Кремля.
Ліквідація наслідків удару РФ по об’єкту критичної інфраструктури України
Ми бачимо, що енергетична війна довкола України триває на різних флангах. Словаччина, зокрема Фіцо, дуже агресивно реагує на припинення транзиту російського газу через енергетичну систему України. Чи може припинення транзиту стати фактором для блокування потреб України в Європейському Союзі?
Я не бачу важелів, якими може вплинути режим Фіцо чи режим Орбана, крім тих, які вони вже застосовували, коли обіцяли блокувати членство України в Європейському Союзі. Нехай собі блокують, ми ж розуміємо чудово, що це не буде завтра. «Фіци» приходять і відходять, «орбани» так само. Попри те, що Орбан півтора десятка років тримається, думаю, його час так чи інакше добігає кінця. Фіцо має ще менш стабільне становище, тому ці нервові реакції (як нервова реакція Петера Сійярто з Будапешта на законопроєкт, зареєстрований у Верховній Раді, про припинення транзиту енергоносіїв через територію України) свідчать, що вони розуміють: реально цьому перешкодити не можуть. Звісно, можна поскаржитися в Брюссель, Європейській комісії, що вони і роблять. При цьому маніпулюють Угодою про асоціацію та вигадують речі, які не відповідають дійсності, аби змусити Єврокомісію в якийсь спосіб нас покарати.
Єврокомісія не бачить порушень України, про це неодноразово заявлено і публічно, і непублічно. Коли на початку літа постало питання з транзитом нафти, була спроба порушити процедуру проти України згідно з Угодою про асоціацію: мовляв, Україна не попередила Європейський Союз й односторонньо ввела санкції проти нафти окремо взятої компанії «Лукойл», чим начебто порушила додаток до Угоди і створила проблеми для енергетичної безпеки. Навіть тоді Європейська комісія зазначила, що насправді немає підстав порушувати цю процедуру.
Їх немає і зараз — стаття 47 Угоди про асоціацію дуже чітко вказує, що в разі загрози національній безпеці сторона Україна може вдатися до необхідних заходів для нейтралізації цієї загрози. А загроза є: одинадцятий рік триває російська агресія, майже три роки — повномасштабне вторгнення, і ми транзитом нафти і газу через нашу територію допомагаємо агресору отримувати з європейського ринку кошти й фінансувати бюджет війни. Ці гроші потім прилітають до нас у вигляді дронів і ракет, тож там, де ми можемо ці потоки перерізати, ми повинні це зробити. По правді, ми мали б зробити це раніше, але як добрі партнери й сусіди Європейського Союзу спиралися на те, що є чинний договір про транзит газу, який ми маємо виконати. А наші європейські сусіди, передусім ті, з ким маємо спільний кордон, повинні були б за цей час підготуватися. І тут зверніть увагу на Польщу: вона не має жодних проблем, тому що політика польських урядів — чи вони ліві, чи праві — була спрямована, може, не завжди послідовно, але системно на унезалежнення від російських енергоносіїв. І з нафтою, і з газом вони цього досягли 2023 року.
Дивні схеми: хто стоїть за спробами продовжити транзит російського газу
Михайло Гончар
Я навів Польщу як взірець для Європейського Союзу, як відмовитись від російських енергоносіїв. Словаччина й Угорщина проводили абсолютно зворотну лінію, хоча вони мають усі технічні можливості після другої газової кризи 2009 року отримувати будь-які енергоносії з неросійських джерел через систему інтерконекторів, збудованих для того, щоб у непередбачуваній ситуації одержати достатньо газу звідти, де є його надлишок, там, де виникає його дефіцит. Хоча ніякий дефіцит їм не загрожує.
Яскравий приклад — Австрія, яка теж сиділа на російській газовій голці, але після нового року уряд країни заявив, що не бачить жодних проблем, що газ більше не надходить, бо Австрія має достатні запаси. Словаччина — так само. Коли Фіцо 2009 року приїздив у Київ і сварився з Юлією Тимошенко, прем’єр-міністром України на той час, у Словаччині справді була кепська ситуація: їм вистачило б газу зі своїх підземних сховищ усього на три тижні. Зараз вони спокійно пів року можуть прожити без будь-яких постачань. Так само і Будапешт. Тому все це спекуляції — їх просто цікавлять російські енергоносії за спеціальною ціною. Це достатньо успішний тривалий геополітичний проєкт Москви, як корумпувати і тримати на короткому повідку такого роду політичних лідерів і режими, які вони формують.
В Україні були активні дебати на тему азербайджанського газу, захисту України через функціонування ГТС. Чому так?
Але йшла дискусія! І якраз гору взяв правильний підхід: за обставин російської агресії це має бути система координат, яка принципово відрізняється від обставин мирного часу, коли це був просто бізнес, де одна сторона, Росія, має ресурси і продає споживачу в Європі свій газ, а інша сторона, Україна, виконує транзитну функцію і на цьому заробляє. В умовах війни ми маємо використовувати іншу систему координат, щоб зменшити надходження ворогу в його бюджет війни. Ці два струмки: і нафтовий, і газовий (Придністров’я стосується тільки газовий) — вони важливі. Це можуть бути не такі великі гроші, але з урахуванням нинішнього стану російської економіки це важливі надходження, до того ж такі, що дають валюту.
Михайло Гончар і Ольга Айвазовська
«Нафтовий вічний двигун російської агресії працює і залишатиметься основним контрибутором бюджету війни»
Ви зачепили тему російської економіки, тож поговорімо про її стан, аби підняти бойовий дух нашої аудиторії. Чи варто сподіватися на те, що економічні проблеми вплинуть на політику й геополітику Росії вже цього року?
Я не був би таким оптимістичним з приводу того, що колапс російської економіки настане неодмінно цього року. Російська економіка перебуває в штопорі — це факт. Але є два види штопора. Класичний, коли літак спіралеподібно рухається носом під великим кутом до землі, і плаский — коли літак так само спіралеподібно рухається до землі, але летить майже в горизонтальному польоті. Результат один і той самий — катастрофа, але створюється ілюзія: якщо літак у горизонтальному польоті, то якось можна вирулити. Насправді це небезпечніший вид штопора, і зараз російська економіка десь у такому стані, коли накопичується критична маса проблем, які так чи інакше дадуться взнаки протягом навіть найближчих місяців. Приміром, на Камчатці видають спеціальні соціальні картки на рибу, і це на Камчатці, де її ловлять, серед зими — нонсенс! І риба за різною ціною: для соціально незахищених верств — за пільговою, для решти — удвічі дорожче. На перший погляд, індикатор такий дрібний, але показовий.
Якщо брати макроекономічні показники, то це висока ставка Центробанку Росії, яка призводить до банкрутства цілих машинобудівних холдингів, у тому числі тих, які працюють на ВПК Росії, як КамАЗ. Можна навести приклад Газпрому, який став збитковим унаслідок путінської політики «поворота на восток», що повністю зазнала краху, і європейський ринок вони втратили.
Проте нафтовий вічний двигун російської агресії, на жаль, працює. Моя думка: поки західні санкції не зупинили його, а лише дещо зменшили фінансовий потік, він залишатиметься основним контрибутором бюджету війни. Хоча російський офіціоз намагається показати, що насправді надходження від енергоресурсного бізнесу становлять зараз 30 %, насправді це не так. Експорт нафти і нафтопродуктів, який традиційно приносив Росії основні доходи, функціонує. З погляду Кремля, усі ті проблеми, які виникають у сферах, не задіяних у виробництві зброї та фінансуванні збройних сил, не пріоритетні, їхні потреби відсікають. На папері залишаються якісь інвестиційні плани, щоб показати громадянам Росії, що все нормально. Насправді ж усе йде в бюджет війни. Коли настане точка крихкості російської економіки, не знає ніхто. І в Кремлі цього не знають. Власне, так було і за радянських часів, я сам пам’ятаю, як у 1990-1991 роках верстали плани-п’ятирічки.
Автоцистерни поблизу Володарської ЛПДС, Московська область.
Ми, як частина Заходу, знову помиляємося? Адже Захід, та сама Ангела Меркель, Німеччина були переконані, що допоки Росія отримує профіт від взаємодії, вона не піде на війну, але це неправда.
Wandel durch Handel, або коли торгують, не воюють. Німці заплатили високу ціну за дешевий російський газ буквально. Вони певною мірою прозріли, але, звісно, ми платимо незіставно вищу ціну — людськими життями. Хоча завжди попереджали наших європейських партнерів і Німеччину зокрема, що не потрібно захоплюватися дешевими російськими енергоресурсами. Але на нас зверхньо дивилися і вважали, що це взаємовигідно.
На відміну від багатьох, я не переоцінюю ступеня критичності в російській економіці на поточний момент. Ще восени принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман оголосив, що Саудівська Аравія перейде до іншої політики в рамках ОПЕК+, і назвав Казахстан, Росію та Ірак порушниками, які експортують більше нафти, ніж за погодженими квотам. Тож ціна на нафту не зростає, омріяні 100 доларів за барель і для Ер-Ріяда, і для Москви ніяк не виходять. Принц додав, що Саудівська Аравія перейде до іншої політики розширення своєї ринкової ніші через пониження ціни на нафту десь до 50 доларів. Потім Дональд Трамп виступив за те, що коли він стане президентом, то всі обмеження на буріння нафти будуть зняті: drill, baby, drill. Америка має бути номер один (так уже і є) й дати більше нафти на глобальний ринок. Зараз якраз той час, коли має бути старт цєї політики. Якщо так само зроблять саудити, тоді Саудівська Аравія і Сполучені Штати гратимуть синхронізовано і як дві з трьох провідних нафтових країн будуть отримувати результат, на який розраховують.
Велика бензоколонка: чи можна примусити Росію до миру через зниження цін на нафту?
Росія, Саудівська Аравія, Сполучені Штати — найбільші глобальні продуценти нафти. Коли в цьому форматі трьох двоє грають проти третього — він програє. Так було останнім часом, коли саудити й росіяни грали заодно і тримали ціни на нафту на високому рівні. Іран підігрував, бо йому теж потрібні гроші дестабілізувати Близький Схід. Тому має змінитися конфігурація. Якщо так відбудеться, відповідно, ціни на нафту підуть донизу. Не думаю, що буде обвал цін, але такий сценарій, хоч і не на цей рік, я теж припускаю. Це може початися після певного етапу, тому що решта видобувних країн-експортерів теж не будуть сидіти склавши руки і дивитися, як американці й саудити розширюють свою ринкову частку, знижуючи ціни на нафту. Вони робитимуть так само. Тоді замість цієї нижньої стелі в приблизно 50 доларів за барель ціна може покотитися ще нижче, як це було у 2020-му, і процес стане неконтрольованим.
Ольга Айвазовська
Ми хотіли б, щоб відбувся саме обвал цін на нафту, бо це означало б, що Росія отримає менший притік грошей за експорт того самого обсягу нафти й нафтопродуктів. Відповідно, профінансувати бюджет війни, роздуті збройні сили та військово-промисловий комплекс буде неможливо. Ми робили порівняння того, що Росія отримувала в роки низьких цін на нафту, це 2016-й і 2020-й, і сума була у півтора-два рази менша порівняно з тим, що вони отримали у 2012у чи 2022 році на піку цін. Того вистачало за умовно мирних обставин, щоб російська економіка почувалася більш-менш нормально. За цих обставин вони підуть у штопор, тому ціна на нафту потрібна 50$ за барель.
Я вважаю, що зараз багато що в руках країн Балтійського регіону — усі вони країни-члени ЄС і НАТО, а основний нафтовий трафік Росії йде з Балтики. Саме тому Росія зараз така агресивна на Балтиці. Ми спостерігаємо всі ці нібито випадкові епізоди з розривом телекомунікаційних кабелів, силового кабелю газопроводу Baltic connector. Країни Балтійського регіону хочуть обмежити нафтовий трафік Росії. Він є серйозною загрозою на тлі того, що відбулося в Керченській протоці, коли два російські танкери під час шторму розламалися і тисячі тонн мазуту вилилися на узбережжя Чорного моря. Балтика не мілководна, там не ходять танкери типу ріка — море, як «Волгонефть», де тоннаж сягає семи тисяч. По Балтиці ходять танкери океанського класу з неповним завантаженням 100–150 тисяч тонн. Уявіть собі, що з цим танкером щось трапляється. На Чорному морі один острів, а на Балтиці — тисячі дрібних островів. Це була б катастрофа!
Судноплавство на виході з Балтики в Північне море через Данські протоки регулюється Копенгагенською конвенцією 1857 року, тоді ні нафти, ні танкерів ще не було. Постало питання, що це все потрібно врегулювати зараз, відповідно й питання трафіку. Через Балтику йде близько 60 % російського нафтового експорту, тому якщо там перекрити навіть не повністю, це означатиме, що Росія не отримає тих доходів, які вона отримує.
Певна рішучість саме цієї вісімки нордичних і балтійських країн уже продемонстрована. Але чи стане це в практичну площину? Що візьме гору в цій боротьбі? Штурмовий російський підхід — залякати Балтійський регіон: мовляв, будете нас блокувати — ми порвемо всі кабелі й сполучення, станеться щось подібне, як з газопроводом Baltic connector з Фінляндії до Естонії. Це фактично прямі погрози. Чи гору все-таки візьме консолідований підхід країн-членів ЄС і НАТО, щоб приборкати російську агресію? Якщо вони цього не зроблять, то дадуть зелене світло Росії на продовження таких дій у ще небезпечнішій зоні Північного моря.
Пошкодження трубопроводу Balticconnector
«Підвищення тарифу на транспортування газу позначиться безпосередньо на промислових споживачах, чия продукція виросте в ціні»
Поговорімо про питання, актуальне не для споживачів, а для держави, бо в нас залишається інфраструктура газотранспортної системи. Оскільки вона є однією з найрозвиненіших, що далі буде з трубою?
Так чи інакше, усе диктує споживач у Європі. Якщо Європейський Союз реалізовує політику декарбонізації, то цей газовий потік поступово скорочувався б і, зрештою, зник би. До припинення транзиту російського газу наша газотранспортна система, Нафтогаз готувалися давно, адже політика Росії була на це спрямована ще з 1990-х років. Я пам’ятаю, покійний Рем Вяхірєв, тогочасний очільник Газпрому, коли ініціював проєкт Ямал – Європа через Білорусь і Польщу в Німеччину, погрожував, що вирубить Україну з транзиту. А з приходом Путіна до влади політика обходу транзитних країн стала системною. Звідси ідеї будівництва «Північних потоків», «Південного потоку», який потім трансформувався в «Турецький», і так далі.
Після газових криз, влаштованих Росією 2006-го й особливо 2009 року, коли вже реалізовували «Північний потік-1», стало зрозуміло, що треба готуватися до ери без транзиту. 2009 року Газпром перекрив не тільки постачання нам, а й повністю транзит через Україну в Європу. Так він пропонував європейцям інші варіанти, бо, мовляв, Україна — ненадійний транзитний партнер, краде газ. Уже тоді плани Кремля полетіли шкереберть, вони й не припускали, що в Україні зможуть розвернути систему-реверс (а це зробили протягом 36 годин!) і подати газ із підземних сховищ на заході країни в центр, на південь, на схід. Тоді температура сягала від мінус 10 до мінус 15 в Києві, не так, як зараз — плюсові п’ять-сім. Тоді й відбулася реконфігурація газотранспортної системи.
2019 року теж було незрозуміло, що буде далі з транзитом після підписання договору між Нафтогазом і Газпромом, який зараз добіг кінця. У контексті повномасштабного вторгнення Росії, коли частина транзитного потоку припинена через територію України газопроводом «Союз», коли російські війська захопили в Новопскові на Луганщині компресорну станцію, було зрозуміло, що це лише питання часу, коли з боку Росії припиниться транзит. Система може працювати без транзиту, хоча це далеко не той режим роботи. Ми маємо 20 мільярдів кубометрів газу внутрішнього видобутку, з якими буде працювати система, а вона розрахована загалом на транспортну роботу вдесятеро вищу. Ми традиційно транспортували газ імпортований, це були великі обсяги, зараз вони нам не потрібні. Зараз ми обходимося газом внутрішнього видобутку: коли два компоненти зникли, залишився тільки один, що був зі самого початку. Робота газотранспортної системи — це перш за все робота компресорних станцій. Ми давно вже не використовуємо всі 72, які маємо, бо немає потреби. Функціонує десь із десяток, і цього достатньо.
Газосховище України.
Уже 20 років після Помаранчевої революції, як я активно стежу за політикою, питання ГТС, контрактів, цін на газ були чільними темами. На початок року вартість газу для промислових виробників підвищили вчетверо. Чи можемо ми якось прогнозувати, скільки це коштуватиме кінцевому споживачеві, чи це природний процес, коли ми платимо реальну ціну за те, що споживаємо?
На пересічному споживачеві, домогосподарстві, яке користується газом, це не позначиться, бо під час воєнного стану діє закон, тарифи не змінюються ще шість місяців після його завершення. Це не може напряму позначитися ще й тому, що пересічний споживач не має справи з газотранспортною системою газопроводів високого тиску, — звідти ніхто нічого не отримує. Він отримує дві платіжки: одну — від постачальника ресурсу газу як товару, від Нафтогазу; другу — від місцевої газорозподільної компанії, це облгаз чи міськгаз, це плата за кур’єрські послуги з доставки газу, купленого в Нафтогазу. Тобто це інша мережа, локальна, якою газ доставляють до споживача, там діють інші тарифи, і вони лишаються незмінними. Так, їх з часом переглядають, але попередньо облгаз погоджує це з Національною комісією регулювання у сферах енергетики й комунальних послуг. Ці тарифи дуже відрізняються і часто теж слугують предметом суперечок: чому в Києві такий низький тариф, а на Львівщині чи Закарпатті — в кілька разів вищий? Це пов’язано тільки з тим, що в Києві, Харкові чи Запоріжжі — у великих містах, де багато споживачів і вони всі близько розташовані, — логістика недорога, а десь у горах, наприклад у Карпатах, не так багато споживачів — і логістика дорога.
Чотириразове підвищення тарифу на транспортування газу газопроводами високого тиску позначиться безпосередньо на промислових споживачах, чия продукція виросте в ціні пропорційно тому, наскільки її виробництво залежить від газу як енергоносія. У когось це може бути незначне підвищення, бо в структурі ціни це кілька відсотків. Але там, де виробництва енергомісткі, у галузях, де продукція має обмежене використання, як, наприклад, у цементній, де у виробництві використовують чимало енергоресурсу, зокрема газу, — там це позначиться на кінцевій ціні. Або виробництво цукру (хоч ми вже кількадесят років не та країна, що виробляє й експортує велетенську кількість цукру), чи тепличне господарство, яке використовує газ для обігріву теплиць. Усе одно ми це відчуємо — не через тарифи для газоспоживання, а через підвищення цін на ці види продукції. Однак проводити пряму паралель: учетверо підвищився тариф через те, що транзит припинили, — і все вчетверо подорожчає — це маніпуляція і спекуляція.
Михайло Гончар
«Ми зберігаємо нашу опірність і в багатьох сферах наростили потенціал»
Тепер про позитивні зрушення, такі як морська стратегія, з якою ви працювали особисто. Наші партнери, зокрема британці, дуже часто кажуть, що світ не помітив, як Україна виграла морську війну. Про завдану шкоду Росії треба говорити.
Я сказав би, що ми тут попереду всієї планети. Нещодавній приклад — знищення двох російських гелікоптерів з безекіпажного ударного дрона, на якому була змонтована протиповітряна установка. І це безпрецедентно — перший випадок застосування безпілотних систем в історії військово-морських сил. Ми зберігаємо тут лідерство і багато в чому себе недооцінюємо. Не скажу, що це зовсім не помічене, але це відзначили в дуже вузькоспеціалізованих західних виданнях на кшталт Naval News чи Defence News. На жаль, офіційним установам ніколи поширювати цей унікальний досвід.
Саме по собі те, що роки триває наш збройний опір, — це вже феномен, і ми переможемо зрештою, хоч би як зараз було складно, хоч би яким неоптимістичним усе це видавалося. Ми зберігаємо нашу опірність і в багатьох сферах наростили потенціал. Це часто непомітно для нас самих, і коли ми бачимо, як палає під Енгельсом резервуарний парк з авіаційним пальним, яким заправляють бомбардувальники, що завдають по нас удари, — це теж підстава для оптимізму, як і те, що ми зробили на Чорному морі. І ми можемо тепер діяти від Балтики до Арктики, від Арктики і до Уралу, найближчим часом ми це побачимо.