Україна в рамках угоди зі Сполученими Штатами Америки отримала агента із серйозними зобов’язаннями залучити капітал, якого за мінімальну плату задіюватиме як підрядника для розробки українських надр. Саме так колишній очільник Нафтогазу, а нині засновник компанії «Еней» (інвестиції у сфері декарбонізованої енергетики) Андрій Коболєв пропонує сприймати створення інвестиційного фонду відновлення між двома країнами. Чому таке співробітництво вигідне Україні, він пояснив під час панельної дискусії «Партнерство заради миру. Що дає і чого не дає Україні угода зі США» (проходила в межах спільного проєкту LB.ua та EFI Group «Нова країна»).
Андрій Коболєв, колишній очільник Нафтогазу, засновник компанії «Еней»
«Це прекрасна концепція, що надрами володіє народ України, — каже Андрій Коболєв, — але хочу будь-кому запропонувати спочатку дістати їх з-під землі, із глибини 5 кілометрів. Ви зрозумієте, що це нетривіальна справа, так само як виробляти аноди і графіт».
Часто, додає він, навіть наявність інвестицій не розв’язує питання видобутку копалин, оскільки потрібні технології, досвід і доступ.
«Наприклад, з літієм. Якщо подивитися на технологію, власником передової є Китай, який наразі заборонив її експорт. Direct lithium extraction (пряма екстракція літію) поки що, як я розумію, належить ексклюзивно китайцям. І без цього ви нічого не зробите з літієм», — зазначив Коболєв.
Американці, за його словами, сьогодні одні з найефективніших розробників надр; і те, на яких умовах і на які відсотки ми їх залучили, дуже вигідно для України.
Крім того, DFC (Міжнародна фінансова корпорація розвитку США. — Ред.), що виступає розпорядником новоствореного фонду з американського боку, може забезпечити інвесторам страхування від ризиків, без якого вкладатися в Україну ніхто не хоче, підкреслив колишній голова Нафтогазу.
«Хочу навести приклад з реального бізнесу. Зараз є велика кількість проєктів в енергетиці, які демонструють відносно високу і привабливу рентабельність. Наприклад, системи накопичення енергії, або так звані установки зберігання енергії. Один проєкт, яким я опікуюсь, досі не має формальної страховки DFC від ризиків, які включають військові й політичні. Але він має офіційний лист, який каже, що ми вам цю страховку дамо. І підписка інвесторів з грошима на цей проєкт уже перевищує наявні потенційні активи в декілька разів. Залучено більш ніж 37 млн євро, і ще 120 просто чекають. Тому що люди тільки через наявність цієї страховки готові давати гроші.
Насправді потенційних інвесторів в Україну дуже багато. Але вони хочуть певних гарантій і певних умов. Що хтось їм компенсує вкладене, якщо прилетить. Тоді вони готові приходити. Тому якщо DFC відкриє над нами оцю парасольку страховок, грошей буде більше, ніж ми зможемо перетравити», — вважає Андрій Коболєв.
При цьому на прикладі газовидобувної сфери він прогнозує, як працюватимуть інвестиції.
«У газовій галузі є багато готових до реалізації проєктів — ініціатива була оцифрована у 22–23 роках, чекає саме на американські гроші. Але що ще важливіше — на американську технологію.
Це буріння глибоких, нетрадиційних свердловин-кондукторів з потім великим розбурюванням у горизонтальному напрямку. Приблизна вартість однієї такої свердловини — від 20 до 30 млн доларів», — зауважив Коболєв.
Андрій Коболєв, колишній очільник Нафтогазу, засновник компанії «Еней»
За його словами, таких свердловин, готових до буріння — 30–40. Вони розташовані у східній частині України, але це не воєнна зона.
«Думаю, за рік мільярд доларів набурити там можна легко. Але без якісного західного партнера, який вміє бурити на конвеєрі горизонтальні свердловини і робити мультистадійні гідророзриви пласта без кейсингу та в американський спосіб, це зробити неможливо. У нас такого досвіду немає. Є певні натяки, але їх недостатньо.
Якщо в рамках цієї ідеї DFC дасть страховку цим хлопцям і вони привезуть обладнання, будуть спеціалісти, які не побояться війни… А я цього боюся найбільше. Боюся, що ризик-менеджери якихось провайдерів скажуть: наших фахівців везти в Україну забороняємо. Це найбільший ризик. Бурові є, кандидати є, технологія є — мільярд доларів можна тільки в цей напрямок вкласти за рік легко», — вважає колишній очільник Нафтогазу.
Теоретично в умовах війни через формат УРП (угоди про розподіл продукції), вважає Коболєв, частину видобутого газу можна залишити для продажу в Україні, зважаючи на знищення росіянами газовидобувної інфраструктури.
«Інше, очевидно, треба буде продавати на експорт. І якщо ця угода відкриє шлях новим проєктам на експорт, якщо не залишати в Україні і продавати за глибоко дисконтованою ціною з незрозумілими періодами розрахунків, це залучить дуже велику кількість інвесторів. Інвестори в газі не стільки бояться геології, скільки саме заборони на експорт. Тому що продавати на українському ринку наразі просто невигідно.
Я глянув презентацію про ці свердловини, про які щойно говорив — великі кондукторні з неконвенційними покладами. За приблизно 6 років це може дати нам близько 46 мільярдів кубічних метрів газу. Це відносно велика цифра тільки з цього одного проєкту. (Для порівняння: минулого опалювального сезону в Україні використали 14,8 млрд кубів газу. Для наступного доведеться закуповувати за кордоном додатково до власного видобутку 4,5–4,6 млрд кубометрів газу, бо росіяни знищили наші потужності. — Ред.)
І якщо це станеться, то можна порахувати додаток до ВВП. Я не казатиму про цифри в інших галузях, але в газі цей потенціал відносно добре порахований і відомий. Він обчислюється десятками мільярдів доларів на рік.
Я хотів би побачити день, коли ми реалізували б цю можливість», — відзначив Андрій Коболєв.
Андрій Коболєв, колишній очільник Нафтогазу, засновник компанії «Еней»
Ця угода зі США, каже ексочільник Нафтогазу — це наш квиток на співпрацю з компаніями і фондами, які мають гроші, технології та ринки збуту, і це вже дуже багато. А якщо при цьому ще й зміняться системи ліцензування й управління дозволами на землю, це взагалі буде величезний прорив, додає він.
«Якщо ми подивимося, хто був отримувачем ліцензії і що з ним відбувалося, я вважаю, що кейс України неуспішний, це двійка. З нашими ресурсами в газі не маємо жодного великого імені, тільки локальні компанії. Декілька компаній, які близькі до великих, але велика компанія була лише одна — Shell, і вона пішла. Зовсім не через війну, тому це двійка.
У нас система продукує дуже багато сплячих ліцензій. Їх правильно рахувати не за кількістю, а кілометражем, який вони покривають. Якщо ми візьмемо, наприклад, конкурси з УРП, які були проведені у 2019 році, і подивимося, що зараз відбувається із цими ліцензіями, вони й до війни були сплячими, нікуди не рухалися… Наша система не спонукає їх розробляти, відповідно, не спонукає залучати якісних великих інвесторів. Я дуже сподіваюся, що ця угода примусить нас змінити це», — підкреслив Коболєв.
Тому що фонд сам по собі, як наголошувала перша віцепрем’єр-міністерка — міністерка економіки Юлія Свириденко, не братиме участі в жодних розробках, його завдання — залучити в розробку гроші, тому в інтересах України зробити ефективні конкурси, які дадуть нові привабливі ліцензії, каже екскерівник Нафтогазу.
А заразом і змінити регулювання так, щоб питання землевідведення та погодження з місцевою владою «припинило бути аукціоном здирництва», додає він.
«Отримавши ліцензію, вам треба їхати на місце і домовлятися з місцевою владою про те, щоб користуватися землею. До речі, Shell пішов через це. У нас немає легального і прозорого інструменту домовлятися з місцевими громадами. Це недорого. Питання не в ціні. Питання в тому, що цей інструмент непрозорий. Ми не готові пояснювати нашим акціонерам ці рядки в балансі чи у витратах, за які ми повинні комусь щось купити. Воно того не варте. Якби в нас була нова Шебелинка, можливо, вони напружилися б. Але заради того, що в нас є, не будуть. Тому зараз в наших інтересах змінити як мінімум ці дві речі всередині країни», — резюмував Коболєв.
