На початку травня перша віцепрем’єр-міністерка – міністерка економіки Юлія Свириденко від імені України підписала історичну угоду зі Сполученими Штатами Америки про заснування інвестиційного фонду відбудови. Навколо перших редакцій цього документа точилися запеклі дискусії про зраду національних інтересів і передачу американцям природних багатств, що, за Конституцією, належать народові України. Але все ж до підписання переговорна команда України довела документ до стану, за який, як підкреслив бізнесмен Ігор Ліскі, не соромно.
У рамках проєкту «Нова країна», який LB.ua реалізує спільно з інвестиційною компанією EFI Group, ми вирішили розібратися, що саме підписав український уряд, як це може вплинути на розвиток економіки, видобувної діяльності і які шанси, що цей фонд дійсно запрацює.
До дискусійної панелі залучили максимально близьких до цієї теми фахівців. Топспікерами виступили:
● Юлія Свириденко, перша віцепрем’єрка – міністерка економіки України;
● Єгор Перелигін, заступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України (до того багато років працював на вищих керівних посадах у гірничовидобувній промисловості, зокрема в титановій галузі);
● Сергій Войцеховський, член Ради директорів BGV Group Management (компанія видобутку й переробки корисних копалин в Україні);
● Андрій Коболєв, колишній очільник Нафтогазу, засновник компанії «Еней» (фахівець у сфері газовидобування);
● Ігор Ліскі, голова наглядової ради інвестиційної компанії EFI Group.
Також в обговоренні активно брали участь гості: експерти, народні депутати, представники громадського сектору й навіть очільник НАБУ. У текстовій версії розмови ми окреслили найголовніші питання й аспекти теми. Повну версію дискусії дивіться у відеоформаті.
Що підписали Україна і США?
Угода зі Сполученими Штатами хоч і передбачає розробку українських копалин, але вона про економічне співробітництво, переконує віцепрем’єрка Юлія Свириденко. Наповнюватимуть цей фонд внесками в розмірі 50 % від нових ліцензій, платежів, угод з розподілу продукції у сфері критичної сировини, нафти й газу. Але сам він не буде ані видобувати, ані брати участь в отриманні ліцензій.
Також угода не передбачає передачі партнерам надр, державних підприємств чи ліцензій, навколо чого було багато пересторог. А інвестиції надходитимуть виключно у проєкти на території України. І навіть тривають перемовини, щоб до розробки, геологорозвідки, досліджень, переробки тощо залучали українські компанії.
«Задача фонду — інвестиції. Довкола цієї теми було багато маніпуляцій, що тепер фонд піде проводити геологорозвідку і видобувати або збагачувати уран. Він безпосередньо цього не робитиме. Він буде фінансувати проєкти, які є потенційно цікавими», — зауважила Свириденко.
Верховна Рада цю угоду ратифікувала, уряд передав дипломатичну ноту Сполученим Штатам. І днями (уже після цієї дискусії) отримав дипломатичну ноту від США. Фонд запрацював юридично.
Додатково розпорядники фонду — DFC, Міжнародна фінансова корпорація розвитку США, та Агентство державно-приватного партнерства від України — підписали ще дві комерційні угоди. За словами Юлії Свириденко, вони технічні — визначають комітети, порядок голосування, управління тощо.
Віцепрем’єрка – міністерка економіки України Юлія Свириденко
Фонд створили. Що далі?
Далі, зазначає віцепрем’єрка, організаційні питання: необхідно визначити трьох представників від США і трьох від України, які безпосередньо управлятимуть фондом. Відібрати юридичних радників, що допомагатимуть формувати інвестиційну політику, розв’язати питання внесків тощо.
Але щоб фонд запрацював операційно, потрібна низка регуляторних рішень. Американці налаштовані швидко переходити до наступного кроку — формування інвестиційної політики і визначення напрямків, які потраплятимуть у сферу уваги фонду, зазначає міністерка економіки.
Перші гроші на запуск фонду (зокрема для найму інвестиційних радників) надійдуть від американців до кінця вересня.
Чому США зацікавлені в українських копалинах
У переліку мінеральної сировини, яку має Україна, є 15–20 позицій, які Сполучені Штати на 100 % імпортують (зокрема титан), пояснює заступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Єгор Перелигін. Ще 15–20 пунктів імпортують на 75 %. А деякі мінерали взагалі не торгуються на відкритому ринку, не мають публічного офіційного індексного котування — це прямі торгівельні відносини між операторами ринку. Як приклад заступник міністра навів цирконій, германій, галій, гафній, гольмій, неодим тощо.
Заступник міністра захисту довкілля природних ресурсів України Єгор Перелигін
«Ми бачимо, що є досить великий перелік критичної сировини, де американський промисловий комплекс, американська економіка повністю залежна від, як правило, Китаю. І логіка таких угод (як про створення інвестиційного фонду з Україною. — Ред.) — це диверсифікувати ризики для наших стратегічних партнерів… Дати їм можливість працювати в нашому полі, в нашій географії, на тих напрямках, які закриють їхні стратегічні потреби. Це має бути win-win для обох сторін», — каже Єгор Перелигін.
Єгор Перелигін, Міндовкілля: «Україна має найбільші в Європі запаси титанової сировини, ідеальної для металевої переробки США»
Список критичних мінералів формують за принципом того, що без них дуже складно уявити економіку майбутнього в певних секторах, пояснює Сергій Войцеховський, член Ради директорів BGV Group Management. Такі списки є у США, ЄС, України.
У них є, зокрема, графіт — основний компонент для виробництва елементів живлення, 97 % постачання якого у світі залежать від Китаю.
«Тобто в будь-якому електромобілі є мінімум 70 кілограмів сферинізованого графіту, який на 97 % вироблений у Китаї. Тому США, Європейський Союз збентежені цією історією і намагаються якось виправити її. Це навіть не питання економіки, тому що насправді економічний складник постачання цього товару з Китаю зараз дуже привабливий», — зауважує Войцеховський.
Сергій Войцеховський, член Ради директорів BGV Group Management
Те саме стосується літію, додає Єгор Перелигін. З такими технологіями, як direct lithium extraction (пряма екстракція літію), Китай є передовою країною у світі, зазначає він. І цю свою технологію, підкреслив колишній очільник Нафтогазу Андрій Коболєв, Китай експортувати забороняє.
Саме тому американці реанімують щонайменше п’ять великих проєктів, пов’язаних з літієм (наприклад, Smackover, Thacker Pass) — хочуть незалежності, зауважує Єгор Перелигін.
«І наша задача — залучити технології, які вже відпрацьовують в Америці, починаючи від видобутку літію з геотермальних розсолів, з нормальних розсолів. І принести це на наші родовища», — додає він.
Також, за словами Перелигіна, у нас є гарні позиції для марганцю, щоб перейти в найшвидшу динаміку видобутку; інжинірингові та видобувні проєкти, процесингові проєкти, пов’язані з германієм, галієм, гафнієм, скандієм.
Ще слід зауважити, що Україна є країною номер один за запасами титанової сировини в Європі (Житомирська, Дніпропетровська, Кіровоградська області). Без титану такі гіганти, як Boeing або Lockheed Martin, не можуть виготовити жоден літак або аерокосмічний двигун. США імпортують його 40 тисяч тонн на рік (що дуже багато) з Японії або від японських виробників у Саудівській Аравії. При цьому, підкреслює заступник міністра екології Єгор Перелигін, Житомирський регіон має одну з найкращих позицій за собівартістю видобутку та виробництва ільменітових мінералів — руди, з якої отримують титан.
«Там на глибині розкриву від 11 до 19 метрів, що зовсім неглибоко. А геологічна та фізична характеристика Житомирщини дозволяє працювати так званими рухомим кар’єрами й модульними фабриками, тобто не треба будувати великий переробний комплекс, — розповів Перелигін. — Крім того, у більшості випадків у Житомирській області ільменітові мінерали мають концентрацію TiO₂ (оксиду титану) більш ніж 50 %. Я сказав би, що 52–54 %. Ми бачили 56 % і навіть більше. Це сульфатні ільменіти».
Сергій Войцеховський: «У будь-якому електромобілі є мінімум 70 кілограмів китайського графіту»
А титанові родовища в Дніпропетровській області, каже представник Міндовкілля, є поліпродуктовими — містять ільменіт, рутил, циркон; вони дають велику маржинальність, додану вартість. А глибина розкриву 50–60 метрів говорить про хлоридний ільменіт, який використовують для високотехнологічної переробки в титанову губку, а це премія на ринку одразу плюс 30–50 доларів на тонні, підкреслює Перелигін.
«Україна цікава, тому що вона дає продукт набагато якісніший, ніж дає сьогодні Китай, який забезпечує десь 30–35 % світового видобутку ільменітів. Набагато цікавіший за якістю, ніж Мозамбік, Кенія. І наш продукт ідеально підходить під металеву переробку саме Сполучених Штатів Америки», — пояснює експерт.
Під час дискусії
Навіщо цей інвестиційний фонд Україні? Чому ми не можемо розробляти родовища самі?
Угода з американцями, відзначає представник BGV Group Management Сергій Войцеховський, дає Україні три суперважливі складники, яких Україна не має, аби розвивати свої природні мінерали:
● доступ до технологій;
● фінансування;
● ринки збуту.
Належними технологіями сьогодні володіє обмежена кількість країн, підкреслює експерт, і США — одна з них.
Без інвестицій українська видобувна діяльність не має перспектив — жодний бізнес не зможе самостійно профінансувати видобуток графіту і виробництво сферинізованого графіту на приблизно пів мільярда доларів. А Україна не була інтегрована у світову ліквідність, тому тут складно отримати дешеве довгострокове фінансування, пояснює Войцеховський.
Ну і навіть якщо виробляти суперкласний сферинізований графіт, додає експерт, його важко продати, тому що ринок покупців обмежений. Це в основному Південна Корея, Китай, Сполучені Штати, Європейський Союз тощо. І там свої правила і принципи роботи.
І ще важливий момент, додає колишній глава Нафтогазу Андрій Коболєв, DFC, що виступає розпорядником новоствореного фонду з американського боку, може забезпечити інвесторам страхування від ризиків, без якого вкладатися в Україну ніхто не хоче.
Андрій Коболєв, колишній очільник Нафтогазу, засновник компанії «Еней»
«Зараз є велика кількість проєктів в енергетиці, які демонструють відносно високу і привабливу рентабельність. Наприклад, системи накопичення енергії, або так звані установки зберігання енергії. Один проєкт, яким я опікуюсь, досі не має формальної страховки DFC від ризиків, які включають військові й політичні. Але він має офіційний лист, який каже, що ми вам цю страховку дамо. І підписка інвесторів з грошима на цей проєкт уже перевищує наявні потенційні активи в декілька разів. Залучено більш ніж 37 млн євро, і ще 120 просто чекають. Тому що люди тільки через наявність цієї страховки готові давати гроші.
Насправді потенційних інвесторів в Україну дуже багато. Але вони хочуть певних гарантій і певних умов. Що хтось їм компенсує вкладене, якщо прилетить. Тоді вони готові приходити. Тому якщо DFC відкриє над нами оцю парасольку страховок, грошей буде більше, ніж ми зможемо перетравити», — вважає Андрій Коболєв.
Україна продала найбільше титанове родовище азербайджанцям. Чи не йдуть ці мінерали в Росію?
Питання порушила журналістка видання «Цензор» Тетяна Ніколаєнко. Вона нагадала, що під час приватизації разом з великим видобувником титанової руди — Об’єднаною гірничо-хімічною компанією (ОГХК) — азербайджанському Neqsol Holding відійшли й титанові родовища. То що можна зробити, аби український ільменіт не їхав у Росію?
Тетяна Ніколаєнко, «Цензор»
На це питання відповів член Ради директорів BGV Group Management Сергій Войцеховський. Він не коментував факту приватизації, але назвав сумнівною оцінку цього родовища як «найбільшого в Україні».
«Вільногірськ — це вже не те, що колись було. Якщо узяти Житомирський регіон, Селищанку плюс Іршанськ, то це цікавіші об’єкти. Як мінімум вони на паритеті. Це непоганий об’єкт з погляду ресурсів і резервів, але він не найбільший», — сказав Войцеховський.
Прокоментував він і експорт ільменітів.
«Сьогодні головним споживачем українського ільменіту є американська сторона. Не секрет, що це компанія «Кемурс», яка купує через компанію «Траксіс». Це відкрита інформація. Майже весь потік ільменіту йде саме туди.
Працює система експортного контролю, яка дозволяє повністю, від А до Я, контролювати ланцюг постачання в Америку без будь-яких питань. Там, я знаю, підключені всі органи, які тільки можна уявити. Тому останні два роки, це були важкі два роки, бо довелося навчитися працювати в цьому регуляторному режимі, але він працює. І я можу сказати, що американці наразі споживають майже весь ільменіт українського походження», — розповів Сергій Войцеховський.
Який економічний ефект можливий від угоди?
Віцепрем’єрка Юлія Свириденко не береться оцінювати можливий економічний ефект в конкретних цифрах. За її словами, усе залежатиме в першу чергу від внесків американців.
«Це може бути пряме фінансування від DFC або залучення третіх компаній. Але якщо аналізувати перелік інвестиційних проєктів, зауважує Свириденко, вони лише на стадії розробки, тож усі точно потребуватимуть додаткової геологорозвідки, тому що останні проводили у 80-х роках. Загалом прибутковість буде залежати від нашої готовності пропонувати проєкти й готовності американців робити додаткові внески», — відзначила урядовиця.
Андрій Коболєв: «Угода зі США – наш квиток на співпрацю з компаніями, які мають гроші, технології й ринки збуту. І це вже багато»
Сергій Войцеховський вважає, що зараз в Україні є приватні й державні компанії в нафті й газі, які можуть зробити програми додаткового буріння й збільшити обсяги видобутку. Але з якихось причин (часто через відсутність інвестицій) не роблять цього. Інвестувати в такі проєкти міг би новостворений фонд, каже експерт, якщо він матиме змогу працюват з неновими проєктами.
Сергій Войцеховський, член Ради директорів BGV Group Management
Для реалізації проєкту з нуля, для виходу хоча б на стадію prefeasibility, тобто попереднього техніко-економічного обґрунтування, зазначає Сергій Войцеховський потрібно від двох до п’яти років, залежно від темпів, і від трьох до десяти мільйонів доларів.
«Працювати з цим будуть виключно іноземні підрядники. Тому що в Україні відсутні competent persons за іноземними стандартами, які можуть ставити на баланс запаси за JORC (стандарти публічної звітності про результати розвідки корисних копалин, мінеральних ресурсів в Австралії. — Ред.) і NI (відповідні стандарти в Канаді. — Ред.). Це будуть канадські, австралійські, німецькі, американські компанії, які на цьому спеціалізуються. І вони також дуже завантажені, тому що бум на критичні матеріали і корисні копалини не тільки в Україні, а й у всьому світі», — підкреслив представник BGV Group Management.
Але при цьому він бачить і політичну, і економічну готовність американців до таких проєктів.
Колишній очільник Нафтогазу Андрій Коболєв оцінив перспективи передовсім у газовидобувній сфері.
У газовій галузі, зазначає він, є багато готових до реалізації проєктів (ініціатива оцифрована у 22–23 роках), які чекають на американські гроші і технології. Це буріння глибоких, нетрадиційних свердловин-кондукторів з потім великим розбурюванням у горизонтальному напрямку. Приблизна вартість однієї такої свердловини — від 20 до 30 млн доларів. Свердловин, готових до буріння, — 30–40. Вони розташовані у східній частині України, але це не воєнна зона.
«Думаю, за рік мільярд доларів набурити там можна легко. Але без якісного західного партнера, який вміє бурити на конвеєрі горизонтальні свердловини і робити мультистадійні гідророзриви пласта без кейсингу та в американський спосіб, це неможливо. У нас такого досвіду немає. Є певні натяки, але їх недостатньо.
Якщо в рамках цієї ідеї DFC дасть страховку цим хлопцям і вони привезуть обладнання, будуть спеціалісти, які не побояться війни… А я цього боюся найбільше. Боюся, що ризик-менеджери якихось провайдерів скажуть: наших фахівців везти в Україну забороняємо. Це найбільший ризик. Бурові є, кандидати є, технологія є — мільярд доларів можна тільки в цей напрямок вкласти за рік легко», — заявив Коболєв.
Андрій Коболєв, колишній очільник Нафтогазу, засновник компанії «Еней»
Якщо вірити презентації, каже він, ці великі кондукторні свердловини з неконвенційними покладами за приблизно шість років можуть дати близько 46 мільярдів кубічних метрів газу. Це досить велика цифра тільки з цього одного проєкту, зазначає Коболєв.
«Я не казатиму про цифри в інших галузях, але в газі цей потенціал відносно добре порахований і відомий. Він обчислюється десятками мільярдів доларів на рік», — додає колишній очільник Нафтогазу.
Але у світлі цього Україні слід вирішити три нагальні проблеми, акцентує Коболєв: зняти заборону на експорт потенційно видобутого газу (частину залишати для внутрішнього користування, але глобально продавати на українському ринку наразі нікому не цікаво); розібратися зі сплячими ліцензіями; зробити прозорою систему управління дозволами на землю й погодження землевідведення з місцевою владою, бо зараз це просто «аукціон здирництва».
Чи вирішує угода проблеми зі сплячими ліцензіями?
Чинна система ліцензування й управління дозволами на видобуток копалин в Україні абсолютно недієздатна, вважає Андрій Коболєв. Вона продукує багато сплячих ліцензій і зовсім не спонукає компанії їх розробляти й залучати якісних великих інвесторів.
Якщо взяти конкурси, проведені 2019 року, то ці ліцензії стали сплячими ще до великої війни, каже експерт.
Однак питання сплячих ліцензій не було предметом обговорення з американськими партнерами, зазначила віцепрем’єрка Юлія Свириденко. Попередньо йшлося про те, що Україна наповнюватиме фонд внесками в розмірі 50 % від нових ліцензій, платежів, угод про розподіл продукції. Якщо говорити про пролонгацію, то такі ліцензії не підпадають під відрахування в цей фонд, додала міністерка.
Віцепрем’єрка – міністерка економіки України Юлія Свириденко
Вона також підкреслила, що, за технічною документацією, сплячими є ліцензії, за якими протягом десяти останніх років не було видобутку або його обсяг не перевищував 1 % від нормативу, закладеного під час видачі ліцензії. Але загалом, резюмувала Свириденко, це питання не до її міністерства, а до Міндовкілля.
Штучний інтелект прогнозує Україні сотні мільярдів доларів від розробки копалин. Чи може це бути правдою?
Колишня депутатка Верховної Ради, нині членкиня наглядової ради Альтбанку Тетяна Острікова заявила, що запитала у штучного інтелекту про прогнозний вплив угоди зі США на ВВП і кумулятивний ефект у перспективі 10–15 років.
«Що він видав. Прогнозний вплив на ВВП до 30 року відсутній. У 30-му ВВП — з угодою на 0,3 % більше, ніж без угоди. 35 рік — на 2,3 % більший. До 39-го різниця сягає близько 4,7 %, що еквівалентно десятку мільярдів доларів. І сумарний ефект — за 15 років кумулятивна вигода для українського ВВП від реалізації угоди може сягати понад 150–200 мільярдів доларів.
Це консервативний аналіз. Коли його спитали, чим він керувався, відповів, що під час сланцевої революції у США вплив на ВВП був 1 %. Під час великих видобутків в Африці — 0,5 %. І за консервативним порівняльним сценарієм прогнозного впливу на ВВП вивів отакі цифри, які я озвучила», — мовила Острікова. Тож вона звернулася до спікерів: чи реальні такі цифри?
Екснардепка Тетяна Острікова
На зростання ВВП, відповіла на це міністерка економіки Юлія Свириденко, вливає точно не один фонд інвестування, є багато інших очевидних чинників, як і підтримка бюджету, і взагалі обсяг залучених інвестицій, кількість людей, які проживають у країні, повертаються і впливають на споживання. Тому тут все залежатиме від зацікавленості Сполучених Штатів і від їхніх реальних внесків.
«У нас є домовленість про seed money (стартове фінансування). А про якісь додаткові кошти ми, звичайно, будемо домовлятися впродовж наступних місяців, коли вже безпосередньо фонд запрацює. Це чесна відповідь.
Я пропоную спиратися на штучний інтелект і подивитися, які розрахунки. Але це дуже консервативні прогнози того, який вплив цього інструменту на загальне зростання ВВП», — зазначила Свириденко.
Чи містить угода безпекові гарантії?
Угода не є безпековою, пояснила Юлія Свириденко, вона жодним чином не заміняє безпекових гарантій чи інших документів. А проте, її можна назвати елементом великої безпекової архітектури.
«У нас прагматичний партнер. Коли цей партнер буде вкладати гроші в економіку України, тоді матиме ще більше мотивації захищати нашу державу», — каже міністерка.
Ігор Ліскі: «Угода зі США наближає Україну до перемоги»
Крім того, вона нагадала, що американська сторона може вкладатися у фонд не лише фінансами, а й військовою допомогою. Це важливо, аби ми мали безперебійне постачання озброєння під час війни.
«Це не говорить про те, що все військове озброєння має йти через фонд, але така можливість є. Тоді таке озброєння оцінюють — і це впливатиме на розподіл прибутків, який відбуватиметься через 10 років. Такому внеску присвоюватимуть клас А акцій. І, відповідно, коли розподілятимуть дохід, спочатку розподілятимуть дохід власникам акції класу А», — заявила Свириденко.
З такою думкою погоджується заступник міністра екології і навколишнього середовища Єгор Перелигін. Він таку співпрацю зі Сполученими Штатами вважає елементом економічної безпеки, тому що інтеграція України в головні ланцюги постачання, на його думку, є однією з кращих якщо не гарантій, то value-added (додана вартість) економічної й логістичної безпеки.
Бізнесмен, голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі теж вважає, що для залучення самих інвестицій можна було скористатися простішими механізмами. А оскільки Америка завжди була безпековим донором для України, цей фонд — через військові послуги, через постачання зброї, умовний лендліз — має стати інструментом залучення безпекових компонентів.
«У мене просте питання. Ця угода наближає Україну до перемоги? Чи ні? Точно наближає. Тому що якщо ми програємо війну, то, вибачте, ці наші корисні копалини, що, за Конституцією України, належать народу, видобуватимуть уже зовсім інші хлопці із зовсім іншими марками, із зовсім іншої, російської компанії», — заявив Ігор Ліскі. А з механізмом посилення безпеки угода зі США, на його думку, видається «унікальним шансом отримати реальне американське партнерство з інтересами і принципами».
Ігор Ліскі, EFI Group
Хто контролюватиме діяльність фонду?
За словами віцепрем’єрки Юлії Свириденко, у країні все ще залишається функція парламентського контролю. Щорічно фонд перевірятиме Аудиторська служба. І, звісно, буде щорічна внутрішня і зовнішня звітність, з якою можна буде ознайомитися.
«Тема прозорості і підзвітності надзвичайна важлива. Це те, що буде турбувати українське суспільство і вже турбує наперед, — узяв слово очільник НАБУ Семен Кривонос. — Ми зі свого боку, як антикорупційні органи, будемо дуже багато уваги приділяти розподілу і прозорості розподілу коштів відповідного фонду, фінансування інфраструктурних проєктів. Про це ми говорили також під час робочих зустрічей у Вашингтоні з нашими партнерами по антикорупційному блоку, тому будьте впевнені, ми вже почали роботу, визначили це як пріоритет, нарощуємо відповідні типи мускулатури і будемо за цим наглядати».
Директор НАБУ Семен Кривонос
Перестороги і стриманий оптимізм
Ігор Бураковський, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, вважає перебільшеними очікування від створення такого фонду.
«Теорія економічної політики дуже проста. Якщо ви хочете зреалізувати N цілей, повинні мати N + 1 інструмент. Якщо хочете зреалізувати 10 цілей — 11 чи 12 інструментів. А сьогодні, мені здається, у нас перебільшене очікування. Очевидно, що ця угода матиме вплив, але не переоцінюймо її потенціалу», — зазначив він під час дискусії.
При цьому Бураковський, хоч і вважає фонд специфічним, оскільки в Україні немає жодної інституції з таким статусом, каже, що такий інструмент «видається важливим».
Український вчений-філософ, доктор філософських наук Євген Бистрицький нагадав, що ця угода є тим, що називають deal, і народжена під сильним тиском обставин — Дональда Трампа і реалій війни. Хоча загальні принципи її, вважає Бистрицький, треба підтримати.
Учений-філософ, доктор філософських наук Євген Бистрицький
Засновниця Національної асоціації видобувної промисловості України Ксенія Оринчак відзначила дуже низький рівень розуміння в регіонах — і на рівні громадян, і на рівні сільських й обласних рад, —для чого потрібна розробка надр. Вона закликала профільні міністерства активізувати таку роботу і поскаржилася, що з грудня 2024 року зупинили дерегуляцію сфери загалом.
Засновниця і керівник Національної Асоціації добувної промисловості України Ксенія Оринчак
Народна депутатка від «Європейської Солідарності» Ніна Южаніна, посилаючись на інформацію, отриману в Податковій службі, відзначила, що всі родовища, розвідані у 80-х роках, є з «важким видобутком корисних копалин». За її словами, це говорить про те, що собівартість видобутку може бути більшою за очікування, у тому числі американців. А реальних технічних характеристик не знає ніхто. Сама Южаніна голосувала за ратифікацію зазначеної угоди лише як за «один з документів безпекової архітектури».
«Усе решта — це майбутнє, яке може статися чи, дуже вірогідно, і не статися», — підкреслила депутатка.
Ніна Южаніна, ексголова Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики
Наталія Микольська, виконавча директорка Diia.City United, вважає, що цю угоду потрібно комунікувати не лише як про критичні мінерали і переробку. Слід пояснювати, що конкретно вона означає для кожної галузі — аграрної, технологічної тощо.
«Відкриття знову DFC, який багато років працював в Україні — це неймовірний сигнал для всього бізнесу. Не відбуваються зараз угоди інвестування навіть у технологічний бізнес без страховок DFC. Тому якщо ми можемо всі разом почати говорити, що ця угода дасть іншим секторам, крім надр, треба про це говорити», — заявила Микольська.
Виконавча директорка Diia.City United Наталя Микольська
Заступниця очільника НБУ Катерина Рожкова теж схильна до оптимізму з приводу угоди зі США. Щоправда, підкреслює: це її особиста думка, а не офіційна, регулятора.
«Економічна теорія говорить про те, що реальність формується очікуваннями економічних агентів. А ми з вами як фізичні особи, як юридичні особи, як регулятори є економічними агентами, і наші очікування будуть формувати те майбутнє. Так от, з такого погляду це дуже позитивний сигнал загалом. І з правильною комунікацією та подальшими правильними кроками в реалізації кумулятивний ефект буде набагато більшим.
Я не готова рахувати зараз гроші і приріст ВВП, але я розумію, що очікування бізнесу, готовність інвестувати не тільки в надра, не тільки за допомогою цього фонду й очікування населення як потенційної робочої сили через те, що прийдуть технології, навіть в очікуванні цих технологій, — це все буде сприяти пришвидшенню економічного зростання, економічного розвитку. І не тільки. Можливо, і фундаментальної науки», — заявила Рожкова.
Перша заступниця голови Нацбанку України Катерина Рожкова
Схожої позиції дотримується і бізнесмен Ігор Ліскі. На його думку, угода може повернути довіру до українських економіки, інвестклімату й майбутнього загалом. І дати шанс на технологічний розвиток, бо сьогодні ми, зазначає бізнесмен, нікому не цікава країна, яка тільки й робить, що вирощує пшеницю.
«Наявність наших природних багатств — це шанс побудувати фундамент, а далі використовувати його як аргумент для створення переробних потужностей і залучення експертів і фінансів у розвиток технологій», — зауважив Ліскі.
Ігор Ліскі, EFI Group
Підсумовуючи майже двогодинну розмову, перша віцепрем’єр-міністерка Юлія Свириденко закликала не ставитися до фонду відновлення як до чарівної палички, що розв’яже всі наші проблеми.
«Це тільки один інструмент залучення інвестицій. Так його і треба сприймати», — резюмувала Юлія Свириденко.