У один і той самий день — 25 липня 2024 року — почалась історія двох найбільших угод злиття та поглинання (M&A) в Україні останніх років. Обидві готувались та погоджувались в АМКУ майже рік.
Перша — купівля lifecell та «Датагруп-Воля» французьким мільярдером Ксав’є Ньєлем. Складна угода, де активи перейшли від турецько-російського контролю до прозорого стратегічного інвестора.
Друга — купівля двох цементних заводів у Рівненській та Миколаївській областях у компанії Buzzi міжнародною групою CRH.
Ці дві історії, що почалися одночасно, проте розвивались зовсім по-різному, демонструють, наскільки непередбачуваним і мінливим лишається український інвестиційний клімат.
Перший шлях: угода десятиріччя, що змінила ринок телекомунікацій
Перша угода, загальною сумою понад $600 млн, дозволила об’єднати третього мобільного оператора країни (lifecell) з лідером ринку фіксованого інтернету («Воля») та інфраструктурною компанією («Датагруп»).
Покупцем стала компанія NJJ Capital французького мільярдера Ксав’є Ньєля. Ця галузь для бізнесмена не нова, один з його основних активів — 5-та за величиною європейська телекомунікаційна група Iliad, що сумарно налічує близько 50 млн абонентів.
Французький мільярдер Ксав’є Ньєль
Проте аби ця угода все ж відбулася, потрібно було вирішити питання впливу росіян на один з ключових комунікаційних активів України. Йдеться про наявність підсанкційного російського олігарха Михайла Фрідмана у структурі власності материнської компанії lifecell — Turkcell.
Це було ключовою перепоною для угоди, адже створювало ризики блокування та токсичний шлейф для покупця. Процес розв’язання цієї проблеми вимагав складних юридичних рішень та погоджень на найвищому рівні. І ці рішення були успішно реалізовані.
Держава в особі АМКУ, СБУ та судів, що накладали арешт, діяла послідовно. Спочатку знайшла ефективний механізм: арешт акцій Фрідмана дозволив «очистити» угоду для нового інвестора. Наступним кроком – реалізувала його. АМКУ ж швидко та професійно проаналізував ринок і надав дозвіл.
Всередині країни це показало, що навіть найскладніші угоди з токсичними елементами можуть бути вирішені, якщо всі сторони налаштовані на результат. Назовні ж — стало потужним позитивним сигналом, продемонструвавши здатність країни очищувати стратегічні активи від російського впливу, готовність приймати великих західних гравців та наявність привабливих активів з потенціалом зростання.
Для потенційних міжнародних інвесторів це доказ, що в Україну можна і треба інвестувати навіть під час війни, що наша країна — це не лише про ризики, а й про можливості.
В усіх країнах ринок комунікацій має невелику кількість гравців через високий поріг входу та потребу у великих інвестиціях. Тому угода матиме й інший позитивний вплив, адже потенційно посилить конкуренцію на українському ринку телекомунікацій. Оскільки нова компанія тепер має достатні спроможності, аби конкурувати з нинішніми лідерами «Київстар» та Vodafone.
У компанії вже почали використовувати ці можливості. У вересні 2024 року lifecell став частиною групи компаній DVL, основним акціонером якої є французький телеком-холдинг NJJ. З того часу компанії групи зосереджені на об’єднанні інфраструктур, ІТ-систем, команд та експертизи, покращенні та розширенні новими можливостями пропозицій для клієнтів.
Наприклад, група компаній вже активно використовує потенціал об’єднаного ресурсу технічних команд, аби продовжувати масштабне будівництво мережі GPON (оптоволоконний інтернет).
За рік існування проєкту доступ до швидкісного інтернету за цією технологією отримали близько 345 тисяч квартир, а загалом у 2025 році DVL планує досягти 60% проникнення GPON в кожному місті, де проходить модернізація мережі. GPON також під’єднує базові станції, що підготує інфраструктуру до запуску 5G.
За словами Михайла Шелемби, CEO групи компаній DVL, компанія планує щороку інвестувати понад $100 млн у розвиток інфраструктури, що може суттєво вплинути на якість телекомунікаційних послуг в Україні.
Другий шлях: найбільша інвестиція на будівельному ринку та виклики в українських судах
Друга найбільша інвестиційна угода за час війни, що стартувала в той же день, — купівля двох цементних заводів у компанії Buzzi міжнародною групою CRH за €100 млн.
Ірландська група CRH, один із найбільших світових виробників будматеріалів, вперше оголосила про намір придбати активи італійської компанії Buzzi в Україні ще в 2023 році.
Після детального дослідження ринку, у липні 2024-го АМКУ висунув низку умов компанії, за яких може бути наданий дозвіл на придбання.
Серед них — продати 25-28% акцій незалежному інвестору, зберегти виробничі потужності заводів, гарантувати безперебійне постачання цементу іншим учасникам ринку, а також впродовж п’яти років з моменту здійснення концентрації не призначати на керівні посади, до членів правління й наглядової ради тих, хто одночасно працює на аналогічних посадах у компаніях, що входять до інших активів групи.
За оцінками експертів, це були одні з найжорсткіших зобов’язань, які коли-небудь накладав Комітет. CRH погодились на умови, й вже восени угода була завершена. 19 червня цього року АМКУ дозволив продати частку корпоративних прав CRH, зокрема, ПрАТ «Віпцем», в який входять нові заводи групи – третій компанії. Це забезпечило виконання однієї з головних вимог регулятора.
Завод ”Південь-Цемент”
Та проти угоди виступила Промислово-будівельна група „Ковальська“. Компанія подала низку позовів в суди. Зокрема, хотіла долучитися третьою стороною до розгляду питання в АМКУ. Проте Верховний суд відмовив.
Згодом «Ковальська» почала вимагати визнати рішення АМКУ недійсним. Висловивши у позові занепокоєння, що навіть із запропонованими обмеженнями угода може призвести до надмірної концентрації та ослаблення конкуренції. Деякі медіа, зокрема Forbes, писали, що це може бути пов’язано з бажання самої «Ковальської» отримати контроль над цими заводами, проте компанія це заперечує. Суд першої інстанції задовольнив позов «Ковальської».
У відповідь CRH та АМКУ подали апеляцію. Розгляд справи вже кілька разів переносився і затримував остаточне завершення цієї історії. Останнє перенесення справи відбулося в травні.
В той самий час керівник CRH International Пітер Баклі та президент CRH у Центральній та Східній Європі Гійом Кавальє нещодавно відвідали нові українські активи групи, зокрема для погодження планів інвестицій щодо потенційної модернізації підприємств.
Це був другий візит Баклі в Україну. Під час попереднього, навесні 2024 року, топменеджмент CRH зустрічався з керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком й іншими представниками вищого керівництва держави щодо інвестицій в Україні.
Головний операційний директор групи CRH Ренді Лейк, керівник CRH International Пітер Баклі, директор CRH у Південній та Східній Європі Гійом Кавальє та керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак
Цей кейс не пройшов повз увагу бізнес-спільноти. Колишній міністр економічного розвитку Павло Шеремета підкреслює, що CRH приносить сучасні технології, управлінські практики та робочі місця, і він сподівається, що АМКУ захистить своє рішення. Президент Спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій назвав судові рішення «ганебними», а інвестбанкір Сергій Фурса вважає саму судову боротьбу нормальною практикою, проте наголошує: без довіри до судів страждає інвестклімат України.
За ходом подій стежить не тільки, а й величезні фонди, які керують трильйонами доларів і водночас є акціонерами CRH. Для них ця ситуація може служити тестом на доцільність подальших інвестицій портфельних компаній в Україну.
Що показав стрес-тест
Ці дві масштабні угоди ілюструють дуальність інвестиційного середовища в Україні. Кейс із придбанням lifecell та «Датагруп-Воля» засвідчив, що навіть у часи війни Україна здатна успішно реалізовувати складні M&A-проєкти та залучати провідних міжнародних інвесторів.
Водночас історія з інвестицією CRH висвітлює інший бік — наявність системних викликів, які можуть виникнути вже після отримання всіх необхідних дозволів. Вона показує, як дії місцевих гравців, здатні загальмувати реалізацію стратегічного проєкту, створюючи системні перепони інвестору.
Головне, що демонструють обидва кейси — потужний інтерес світового бізнесу до України навіть під час найбільшої за останні 80 років війни в Європі. І саме від подальшого розвитку цих історій залежить відповідь на ключове запитання — наскільки готова Україна не лише приймати інвестиції, а й створювати передбачувані умови для їх захисту та розвитку.