Обществоnv.uaSep 19

Кар'єра після 40? Вчений пояснив реальний зв’язок між віком і успіхом

Вчений Альберт-Лашло Барабаш в лекції для TED розповів, чому успіху можна досягти в будь-якому віці

Альберт Ейнштейн якось сказав, що людина, яка не зробила свій найзначніший внесок в науку до 30 років, ніколи вже цього не зробить. Мені вже за 30 і найголовніше, про що це говорить мені та всім нам, — те, що в сфері науки від мене немає користі. Але, на щастя, вдалі періоди траплялися в моїй кар'єрі. У віці 28 чи близько того я став цікавитися мережами, і кілька років по тому ми опублікували кілька ключових статей про відкриття безмасштабних мереж, що послужило початком нової дисципліни, яку ми сьогодні називаємо наукою про мережі. […]

Кілька років тому я думав, що скористаюся ідеєю мереж і досвідом, який ми отримали, для застосування в іншій сфері з метою визначення успіху. В результаті дослідження, ми створили карту за допомогою, якої ми можемо досить точно визначити успіх художника, якщо ви покажете мені перші п’ять виставок в його або її кар'єрі. У процесі дослідження успіху ми зрозуміли, що успіх — це не тільки про взаємозв'язки; існує безліч інших складових. Ми виявили, що одна з таких складових, необхідних для успіху, — це ваші результати. Давайте визначимо, в чому різниця між результатами й успіхом. Результати — це те, що ви робите: як швидко ви біжите, які картини ви пишете, які статті ви публікуєте. Проте, в нашій робочій термінології, успіх — це те, що суспільство помічає з того, що ви робите, з ваших результатів. Як воно їх відзначає і як вас за них нагороджує? Іншими словами, ваші результати — про вас, а ваш успіх — про всіх нас. І це було для нас дуже важливим відкриттям, тому що саме коли ми визначили, що успіх — це колективна міра, яку нам дає суспільство, успіх став вимірюваним. Адже якщо він знаходиться у сфері суспільства, про це є безліч даних. Отже, ми ходимо до школи, ми тренуємося, ми практикуємо, тому що віримо, що результати приводять до успіху. Але на початку наших досліджень ми зрозуміли, що результати й успіх — це дуже-дуже різні речі з математичної точки зору цього дослідження. Давайте я наочно це покажу. Отже, візьмемо найшвидшу людину на землі, Усейна Болта. Звичайно ж, він виграє більшість змагань, в яких бере участь. […] Цікавим є той факт, що коли він виграє, так відбувається не тому, що він значно випереджає суперників. Він біжить максимум на відсоток швидше, ніж людина, яка програє гонку. І він не тільки біжить всього на 1 відсоток швидше, ніж другий учасник, але також він не біжить в 10 разів швидше, ніж я — і, повірте, я не найкращий бігун. І кожного разу, коли ми можемо виміряти результати, ми помічаємо дещо цікаве: а саме те, що результати обмежені. Це означає, що у людей немає значної різниці в результатах. Це не означає, що ми не можемо відрізнити хороших від найкращих, але найкращих дуже важко визначити. І проблема в тому, що більшість з нас працює в сферах, де немає хронометра для вимірювання наших результатів.

Успіх може прийти в будь-який час

Гаразд, результати обмежені, і між нами не існує значних розбіжностей щодо результатів. А як щодо успіху? Що ж, давайте перейдемо до іншої теми, наприклад, до книг. Один із критеріїв успіху серед письменників — кількість людей, які читають твої роботи. Так що коли моя попередня книга вийшла в 2009 році, я був у Європі, спілкувався з редактором і поцікавився: хто мої конкуренти? Серед них були чудові письменники. Того тижня Ден Браун випустив «Втрачений символ», а також вийшла в світ «Остання Пісня» Ніколаса Спаркса. […] Виявляється, за перший тиждень Ніколас Спаркс продав понад сто тисяч примірників, і це вражаюча кількість! Взагалі-то, можна потрапити в лідери списку бестселерів New York Times, продаючи 10 000 примірників на тиждень, тобто він в 10 разів перевищив норму, необхідну, щоб стати номером один. Але він не став номером один. Чому? Тому що був ще Ден Браун, який продав 1,2 мільйона примірників за тиждень. І мені ця цифра подобається тому, що вона доводить: успіх безмежний, і найкращий не просто отримує злегка більше, ніж другий кращий, він отримує незрівнянно більше, тому що успіх — це колективна міра. Ми визначаємо його за них, а не вони заробляють його своїми результатами. Отже, одна річ, яку ми зрозуміли, це те, що результати обмежені, а успіх, будучи колективним, необмежений, і це змушує задуматися: як ми отримуємо ці величезні розбіжності в успіху, якщо у нас мінімальні відмінності в результатах? […] Але давайте повернемося до питання: добре, до вас прийшов успіх — коли це сталося?

Давайте повернемося до початку і запитаємо себе: чому Ейнштейн зробив цю смішну заяву про те, що тільки до 30 років ви можете бути креативним? А все тому, що, озираючись навколо, він бачив цих дивовижних фізиків, які створили квантову механіку і сучасну фізику, коли їм було 20−30 років або трохи за 30. І не тільки він. І це не просто помилка спостереження, тому що насправді існує маса геніальних досліджень, в яких задокументовано факт того, що якщо подивитися на улюблених історичних особистостей і звернути увагу вік, в якому вони зробили свій найбільший внесок — будь то в музику, або в науку, або в інженерію, — більшість з них зробили це у віці після 20, 30 чи максимум близько 40. Але є одна проблема в цих дослідженнях. По-перше, воно створює враження, що креативність дорівнює молодості, а це прикро усвідомлювати, так? А також в ньому є помилка спостереження, тому що воно зачіпає тільки геніїв, але не бере до уваги пересічних вчених, не враховує всіх нас і не цікавиться, чи правда, що з роками креативність зникає? […] І тому ми вирішили: гаразд, давайте визначимо, як же все відбувається, для початку в науці. І щоб виключити похибку вибірки при розгляді тільки геніїв, ми вирішили простежити за кар'єрами кожного вченого, починаючи з 1900 року до сьогоднішнього дня, і досліджувати максимальні досягнення кожного з них, незважаючи на те, отримали вони Нобелівську премію чи ні, і навіть якщо ніхто не знає ні чим вони займалися, ні про їхні кращі результати. […] Ми виявили, що більшість вчених схильні видавати найвпливовіші матеріали в перші 10−15 років своєї кар'єри, а далі йде на спад. І спад настільки стрімкий, що в мої 30 років в професії шанс того, що я випущу дослідження, яке буде мати більший вплив, ніж все, що я робив раніше, дорівнює менше одного відсотка. Але тут криється проблема. Ми недостатньо якісно здійснюємо перевірку. Перевірка повинна бути такою: як виглядає учений, який робить випадковий внесок в науку? Або яка продуктивність вченого? Коли вони пишуть свої статті? Що ж, ми виміряли продуктивність, і ось що дивно: продуктивність, тобто ймовірність написання роботи в перший, 10 або 20 рік вашої кар'єри не відрізняється від імовірності стати впливовим в той же період вашої кар'єри.

Одним словом, після низки статистичних тестів є тільки одне пояснення цьому: насправді, те, як ми, вчені, працюємо, будь-яка стаття, яку ми публікуємо, будь-який проект, в якому ми беремо участь, має абсолютно однакові шанси стати нашим найкращим результатом. А значить, відкриття — як лотерейний квиток. І чим більше лотерейних квитків ми купуємо, тим вище наші шанси. І так сталося, що більшість вчених купують більшість лотерейних квитків в перші 10−15 років своєї кар'єри, а далі їхня продуктивність знижується. Більше вони не купують лотерейних квитків. І здається, що вони більше не креативні. Насправді ж вони припиняють пробувати. Що ж, якщо ми зберемо всі дані разом, висновок буде дуже простим: успіх може прийти в будь-який час. Це може бути як перша, так і остання робота у вашій кар'єрі. Це абсолютно випадковий вибір в середовищі проектів. Змінюється тільки продуктивність. […] Наприклад, Джон Фенн, якого у віці 70 років примусово відправив на пенсію Єльський Університет. Вони закрили його лабораторію, і тоді ж він перебрався в Університет Співдружності Вірджинії, відкрив там іншу лабораторію і саме там, у віці 72 років, опублікував статтю, за яку 15 років тому йому було присуджено Нобелівську премію з хімії. Ви думаєте, та ну, наука — це специфічна область, як щодо інших сфер, де нам потрібно бути креативними? Що ж, давайте розглянемо ще один типовий приклад: підприємництво. Кремнієва долина — земля молодих, правда ж? І дійсно, якщо ви подивитеся, ви побачите, що найбільші нагороди, нагороди TechCrunch та інші, отримують люди, середній вік яких близько 30 років. Кому дають гроші венчурні фонди, найбільші венчурні фірми, — їм всім трохи за 30. Ось те, що ми знаємо — в Кремнієвій Долині присутня думка, що молодість дорівнює успіху. Не коли ви дивитеся на цифри, тому що справа не тільки в створенні компанії - створення компанії, як продуктивність, потрібно пробувати, пробувати, — а коли ви дивитеся на тих, хто, власне, засновує успішну компанію або вдало закриває бізнес. А нещодавно деякі наші колеги звернули увагу саме на це питання. І виявилося, що так, тим, кому 20−30 років, засновують величезна кількість компаній, створюють безліч компаній, але більшість стають банкрутами. І якщо ви подивитеся на успішно завершені операції, ви побачите, що чим ви старше, тим імовірніше ви досягнете успіху на фондовому ринку або вдало продасте компанію. І це правда: якщо вам за 50, то ймовірність успішного закриття бізнесу для вас в два рази вище, ніж якби вам було за 30.

Отже, наостанок, що ж ми, власне, бачимо? А бачимо ми те, що креативність не має віку. А продуктивність має, так? Що підказує мені, що врешті-решт, якщо ви продовжите пробувати… Ви зможете досягти успіху і будете процвітати знову і знову.