Випадок на львівській залізниці
Обществоkorrespondent.net31 марта 2015

Випадок на львівській залізниці

«Під час останньої хвилі мобілізації на Західній Україні спостерігалося масове працевлаштування місцевих жителів у Європі». З одної доповіді Прощавайте, ждіте волі,— гей, на коні, всі у путь! Павло Тичина 1. Від вокзалу Міста Лева Від’їжджав наш друг Степан. Проводжали вуйко Левко, Тітка Стефа, кум Роман, Рідні з Калуша і Стрия. Повно ящиків, валіз… Наш Степан себе не стримав – Мокрим був від вдячних сліз. І хоч їхав не в палаци, Шлях складний був перед ним (Працювати у громадськім Туалеті міста Рим) Та думки були високі, І, вклонившись навсебіч, Поки ще не рушив потяг, Він таку сказав нам річ. 2. – Прощавайте, друзі й рідні! Україно, прощавай! Все, що міг, зробив я гідно, Бо люблю наш милий край. Першим був я на майданах, Задля щастя, віз та прав. І підтвердять вам кияни – Краще всіх співав, стрибав. І додам не для параду, (Ми тут всі одна сім’я) Нову Раду, нову владу Україні дав і я. Їду! Весь віддавши борг свій, Скромно, без уваги ЗМІ. Ви ж закінчити реформи Намагайтесь тут самі. Та й лишилось небагато, Уряд в нас немов маяк, Я ж повинен відбувати, Рим без мене аж ніяк. Так, іще попереджаю, Не проста чека вас путь: Бідність, голод, неврожаї, Може, де-кого приб’ють. Це нормально і природньо, Не бува прогрес без криз. Та хоч в дупі, хоч в безодні, Не втрачайте оптимізм! Аж у Римі чути хочу Звідси радісних пісень! Наша сила – ця співочість, Український наш жень-шень! Зупинивсь на хвильку Стьопа: – Ніби все. Простіть мене… Потім в лоба себе хлопа, – Тю! Забув про головне! 3. – Окрім успіхів у праці, Я бажаю, дав би бог, Гарних вам мобілізацій І військових перемог. Ворогів у нас без міри, Не здолати їх то гріх, Як приїду, перевірю, Чи здолали ви усіх. Сам на фронт я йти не можу, В мене інша славна роль – Як народ наш переможе, Я з’явлюсь. Не як король Чи герой якийсь пихатий (Тут амбіції малі). Як не буде супостата На оновленій землі, В когось брата вже не буде, В когось сина. Отоді Із «європ», мов білі люди, Повернемось – молоді, Файні, модні, як з картини, А не як сибірське чмо. І любити Україну Всіх живих тут навчимо. Ну, а хто? Не одесити ж! Схід не виведе з пітьми. Ні, панове, маєм вчити Українців тільки ми! Знають в світі це і вдома (Інший, в справу цю не лізь) Справжня тільки в нас свідомість, Чистий в нас патріотизм. А як, вибачте на слові, Замутять новий Майдан, В Київ їхать знов готові, Знають там наш прейскурант. Тут Степан до Левка-вуя Кинувсь: – Хай все буде гут! Та не вийшло поцілуя. Неприємне вийшло тут. 4. Раптом родичі та рідні, Тітка Стефа, кум Роман, Якось глянули огидно, В них змінивсь психічний стан. Замахали їхні руки, Червоніло в них лице, Закричали (не для друку, Цитувать не може це). Найпристойніше – «придурок», А в загальних рисах так: – Забирайся звідси, шкура! Із багном старий баняк! Миєш панські унітази? Мовчки мий, і щоб нам цить! Бо дістала ця зараза, Коли кожне падло вчить! Не твоє свиняче діло, Вчителів тут, як лайна! Їдь! Щоб менше тут смерділо, Хочеш, в Рим, а хочеш, на… 5. Бідний, бідний друг наш Стьопа! Із гірким «За що?», «Чому?» Він поїхав до Європи. Було боляче йому. Але й там він щохвилини, Серед всіх важливих справ, Так за долю України Вболівав! Переживав! Візьме пива та попкорну, І в кафе, десь у кутку План загальної реформи Розробля Яценюку. Потім лист окремий – плани, Вимага не гаять час… Мої любі галичани! Є «степани» серед вас. Є такі, ну, що поробиш! Ваша гордість отака, Місіанство – це хвороба, Неприємна і важка. І хоч десь уже сміються, Ви свою верзете муть. Може, «ліки революцій» Вас до тями приведуть? Або уряд вправить мозок, Вас позбавивши харчів? А як ні, то є загроза – Сам Господь, мов грім вночі, Вдарить кожного у лоба, Як в твердий, у мідний чан… В серці біль моїм, жалоба До окремих галичан. Ну, отямтесь! Щоб з Європи Нам не чути панських слів, Що в нас край дурних холопів, Гордовпертих, мов козлів. Ян Таксюр

1 комментарий

Написать комментарий
  • Николай
    31 марта 2015
    Браво!
    Ответить