Обществоnv.ua8 сент.

Вхідний квиток у світ емоцій. Чому люди вдаються до токсичної поведінки та як розпізнати в собі схильність до домашнього насильства

nk_hauz/C3WVbZS7R.jpeg

Репортерка НВ Саша Горчинська та психологиня Оксана Степанюк розбирають історії трьох українців, які розповідають, як і чому ображали своїх близьких, та пояснюють, як розпізнати у власній поведінці аб’юз і психологічне насильство

Останнім часом в українському інфопросторі все частіше лунає слово «аб’юз». Про аб’юзерів говорять в контексті токсичних стосунків та домашнього насильства: постраждалі від психологічного тиску з боку партнера або партнерки розповідають, як і чому жили з аб’юзерами, а психологи дають поради, як своєчасно розпізнати аб’юзера та вжити необхідних заходів.

Термін «аб'юз» часто використовують як синонім до іншого терміну — психологічне насильство, тобто одного із видів домашнього насильства. Та насправді ж ці поняття не є тотожними, пояснює в коментарі НВ психологиня Оксана Степанюк. Вона наводить аналогію з матеріалом, який кожен із нас проходив на уроках біології про царства рослин і тварин.

«За такою аналогією, насильство — це як царство, а аб’юз — як вид. Насильство — це загальне поняття, до якого також входить і аб’юз. Тобто аб’юз дорівнює насильство, але насильство не дорівнює аб’юз», — говорить Оксана Степанюк.

Відповідно, не є тотожними також і поняття «агресор» та «аб'юзер». Перший зазвичай діє неусвідомлено, за допомогою насильства виражаючи агресію. Другий часто усвідомлює, що робить, а його дії — цілеспрямовані.

Разом із репортеркою НВ Сашею Горчинською Оксана Степанюк розбирає три історії, в яких українці розповідають про власну токсичну поведінку щодо своїх близьких, та пояснює, як розпізнати аб’юзера в собі й що з цим робити.

Абсолютного зла — немає

Співрозмовник НВ, 32-річний Віктор, ділиться власною історією взаємовідносин зі своєю меншою сестрою. Вона — молодша від Віктора на три роки. Свою родину Віктор називає «досить старомодною»: він згадує, що емоційну активність щодо них із сестрою в дитинстві батьки проявляли, в основному, під час покарання, побиття тощо. Й саме в ці моменти, говорить співрозмовник, вони з сестрою відчували між собою певну єдність як брат і сестра.

«Але річ у тім, що моя сестра переживала насильство не тільки з боку батьків, а й з боку мене теж. Були якісь зачіпки, словесні знущання, ми могли сваритися. Я міг замахнутися, чимось кинути в сестру. І я пам’ятаю, що вона на це реагувала дуже болісно, ​​плакала. Вона взагалі в дитинстві дуже багато плакала. І мені здається, що саме в ці моменти я щось відчував емоційно», — розповідає про своє дитинство Віктор. Прізвище просить не вказувати, як й інші герої цього матеріалу.

Він каже: насильство було його «вхідним квитком» у можливість взагалі щось відчути — відчути близькість з сестрою. Тому він навмисне виводив її на емоції, аби вона почала плакати — для того, щоб знов «розгорнути» спіраль насильства.

nk_hauz/vlkIxWS7g.png

«Так, це звучить парадоксально, але саме так я все і відчував. Емоційне, психологічне і фізичне насильство з мого боку тривало деякий час, сестра скаржилася батькам, але вони говорили їй, що ми повинні розібратися між собою самі», — продовжує розповідь Віктор. При цьому додає, що вони з сестрою ніколи серйозно не сварилися і завжди були поряд. Він і сьогодні називає свою сестру найближчою людиною та своїм кращим другом.

Психологиня Оксана Степанюк каже: ця проблема справді є актуальною для багатьох сімей. Це — відсутність будь-якої емоційної грамотності, й загалом — емоційна збіднілість в родинах.

«Конфлікт стає однією з ситуацій, де можна пережити справжні емоції: злість, сум, сльози. Бо ніхто не намагається вдавати, що все гаразд», — коментує історію Степанюк. Тому емоційна компетентність та вміння розпізнавати свої емоції, за її словами, це дуже важливо. Адже розуміючи свої емоції, ми можемо зрозуміти і те, як з ними краще впоратися.

«Можна побити посуд, бо тоді постраждає тільки посуд. Або піти в зал, наприклад, і побити там боксерську грушу», — дає пораду спеціалістка.

"Сестра взагалі в дитинстві дуже багато плакала. І мені здається, що саме в ці моменти я щось відчував емоційно"

Віктор згадує момент, коли він нарешті усвідомив, що його поведінка щодо сестри є некоректною. Каже: тоді йому було десь 13−14 років. Під час чергової суперечки його сестра інстинктивно закрилася після того, як він на неї замахнувся: «В цей момент мені стало дуже соромно. Так, як ніколи не було потім. Я зрозумів, що більше ніколи не вчиню подібного щодо сестри».

Всі шаблони поведінки, вивчені нами в дитячому віці, так чи інакше проявлятимуться і в дорослому житті, коментує історію Оксана Степанюк. Так буде до тих пір, поки не відбудеться якийсь емоційно заряджений момент — наприклад, момент сорому або відчаю. Це дає людині зрозуміти, що її поведінка — не окей і треба щось міняти в собі.

«Зміна поведінки потребує певних зусиль в дорослому віці, адже потрібно відслідкувати дзвіночки, за якими можна буде відстежувати власну поведінку та поводитися так, як це буде прийнятно для вас самих і для навколишніх», — говорить психологиня.

Віктор же додає, що після цього інциденту перестав так поводитися зі своєю сестрою та попросив у неї пробачення. Проте згодом, уже в дорослому віці, зрозумів, що поводиться подібним чином і з іншими людьми. Зокрема — зі своїм партнером в романтичних стосунках. Співрозмовник пояснює: намагався будувати стосунки за батьківським прикладом. Цю модель він називає «закільцьованою» — «закриті, ексклюзивні стосунки, в яких люди дуже закільцьовані одне на одному».

«Тоді мені здавалося, що це — правильно, адже саме таке я і бачив з дитинства в своїй родині. Проте коли я розумів, що ця модель не дає мені тієї емоційної віддачі, на яку я розраховував, в мене спрацював той самий патерн поведінки, що і в стосунках з сестрою. Тобто я вирішив, що в стосунки потрібно „підкинути“ якусь емоційну складову — конфлікт, звичайно ж», — ділиться спостереженнями Віктор.

Каже: буквально «виколачував» зі свого партнера емоції, змушуючи його бути тим, ким він не є. А потім вважав себе постраждалою стороною — здавалося, що він старається заради спільного щастя, будуючи «спільний рай», а його партнер цього не цінить та не докладає ніяких зусиль зі свого боку. Віктор називає такі спроби неготовністю врахувати інтереси партнера та бажанням насильно нав’язати своє бачення «щастя» у стосунках.

Усвідомити власні помилки йому допомогла тривала робота з психотерапевтом. Він працює зі спеціалістом вже три роки, і лише на другому році роботи почав відстежувати певні «дзвіночки» у власній поведінці.

«Я не дуже вірю в існування такого собі абсолютного зла. В те, що ось сидить людина і думає: а зараз я буду вчиняти насильство. Мені здається, що всі ці моменти — вони родом з дитинства. Є деякі механізми, які призводять до того, що людина чинить насильство стосовно інших», — резюмує свою розповідь Віктор.

З ним погоджується і Оксана Степанюк. Вона каже: абсолютного зла дійсно немає:

«Дуже часто насильство видається для людини можливістю зробити хоч щось, змінити ситуацію хоч якось. І тут ми стикаємося з іншою темою — темою безсилля».

Переживаючи безсилля

Безсилля — ще одна табуйована в нашому суспільстві тема, про яку мало хто говорить вголос, говорить психологиня Оксана Степанюк. Люди, пояснює вона, складно переживають безсилля. Як приклад наводить поведінку мами, яка кричить на свою дитину з проханням заспокоїтися — кричить від безсилля, адже не знає інших способів зреагувати. Бо їй самій в дитинстві не дали інших інструментів для заспокоєння. І цей крик, каже Степанюк — часто теж про безсилля.

Таку історію розповідає НВ 33-річна Валерія. Вона згадує про свої стосунки з хлопцем. Зізнається — в обох під час стосунків були певні неврози та страхи, з якими складно було впоратися. Хлопця називає «схожим на бога»: каже, мав і розум, і красу, і талант.

nk_hauz/SM6IbZI7R.png

«І коли цей бог говорив мені „я не спеціально“ на все, що він забув, протупив, або не впорався — у мене падала планка. Я кричала і іноді навіть билася — в надії, що він нарешті почує мене і буде „нормальним“. Якщо він не міг дати мені те, що я хотіла — кричала голосніше, била посуд, ламала речі», — говорить Валерія.

Свою поведінку пояснює так: хотіла, щоб хлопець «почув її» — перестав боятися знайти роботу, вірив у свої сили, робив те, що йому подобається. Валерія зізнається: усвідомлення того, що її «бог» відчуває себе нікчемним, було настільки нестерпним, що вона готова була за це битися. Навіть — з ним самим.

«По суті, це насильство — зовнішній прояв мого безсилля і незгоди з тим, що відбувається — в стосунках або стосовно вибору іншої людини. Коли не відчуваєш кордонів. Замість того, щоб спитати в самої себе, мовляв, а чому мені так погано через його вибір, ти намагаєшся виправити його самого. В результаті, ламаєш його і сама руйнуєш все так, що ніяких опор не залишається», — аналізує свої дії в розмові з НВ Валерія.

Психологиня Оксана Степанюк каже: коли ми стикаємося з безсиллям, іноді просто треба дозволити собі сісти, заспокоїтися, та визнати, що ви не можете нічого зробити. Визнати, що ситуація від вас не залежить, і що такого досвіду, який допоміг би вам впоратися з цією ситуацією, у вас — немає. І це — нормально.

Замість того, щоб спитати в самої себе, мовляв, а чому мені так погано через його вибір, ти намагаєшся виправити його самого

Валерія ж каже, що її колишній хлопець — не перший, з ким вона поводилася подібним чином. Ще в дитинстві, коли їй було 6, вона ображала свого молодшого на рік брата. У її спогадах брат щодня по кілька разів на день тікав від неї в сльозах. Але завжди повертався.

«Він тікав, бо я його била. Здається, я хотіла, щоб він вчиняв по-моєму. Він не слухався, і тоді я починала випробовувати його фізично. В якийсь момент він здавався й тікав», — ділиться спогадами Валерія.

Дорослі, каже співрозмовниця, не вмішувалися в ці стосунки. А тому в дитинстві вона тривалий час була певна, що в такій поведінці немає нічого поганого — що це «просто гра». Минуло десять років, перш ніж Валерія усвідомила, що її поведінка була насильницькою:

«З позиції дорослого я зрозуміла, що це насправді — коли одна дитина кілька років регулярно б'є, щипає, фізично доводить до сліз іншу дитину, думаючи, що це — гра. Я згадую свої відчуття тоді та розумію: в мене не було можливості самостійно розібратися з тим, що відбувається. І навіть розмови дорослих в стилі „бити інших — погано“ навряд чи мені б допомогли».

Насильство може проявлятися не лише як дія, але і як бездіяльність, говорить Оксана Степанюк. В цій історії, так само, як і в розповіді Віктора, показовою є саме бездіяльність батьків, які, по факту, не втрутилися і не розповіли дітям, як правильно взаємодіяти один з одним.

«Так, ми часто говоримо дітям, що бити або ображати інших — погано. Проте разом із тим часто робимо це самі в інших, своїх стосунках. До того ж діти часто бачать це в сторонніх ситуаціях. І стикаються з такою собі амбівалентністю, — коментує Оксана Степанюк. — Тому дуже важливо не просто пояснювати дітям, що бити інших людей або вчиняти якесь інше насильство — це погано, а також і пояснити дитині її емоційний стан. Що вона не просто хоче вдарити когось, щоб вдарити, а тому що вона злиться, не може отримати те, чого хоче, що вона розчарована, наприклад. І що насильство ці проблеми не вирішить, тож треба шукати інших шляхів».

Безкарність як стимул продовжувати

Третя героїня, 35-річна Ніка розповідає про токсичні стосунки, в які потрапила п’ять років тому. На той момент, каже, взагалі не знала таких слів як «маніпулятор», «аб'юзер», «токсична залежність». Була впевнена, що в партнера просто «важкий характер», тим паче він і сам часто на цьому наголошував.

«Казав, що мало хто його витримує, а ось мені вдалося — звісно, такі заяви тішили самолюбство», — згадує Ніка.

Ще на початку стосунків пара, фактично, не мала можливості усамітнитися, бо обоє мешкали з батьками, та час від часу лишалися одне в одного на ніч. Однак присутність ще когось в квартирі постійно тиснула, розповідає Ніка, і вона вбачала в цьому проблему. Пара вирішила переїхати до іншої квартири, але потрібно було зачекати кілька місяців, поки там не закінчать ремонт.

nk_hauz/9gIvxWSnR.png

«Наші стосунки в той період нагадували гойдалку: то все чудово, то його [партнера] щось не влаштовує, і часто — якась дрібниця. І мені погрожують розривом. Я не хотіла розходитися, бо вважала, що ми можемо бути щасливими», — ділиться спогадами Ніка.

Перші пару тижнів спільного проживання були щасливими та нагадували «медовий місяць», але потім почалися складнощі. Так, з’ясувалося, що у партнера Ніки — проблеми з алкоголем. На цьому ґрунті регулярно виникали сварки. Та Ніка каже: щоразу вірила його обіцянкам, ба більше — намагалась врятувати, бо здавалося, що саме вона як ніхто інший розуміє його.

«Я опускалася до того, що рилася в його сумці. Він же міг копирсатися в моєму телефоні, ноутбуці, особистих щоденниках. Якось, знайшовши в його речах пляшку, я не витримала і вдарила його, — розповідає Ніка. — Одного удару здалося замало — я добряче його віддухопелила. При цьому, він лиш затулявся руками, жодним чином не відповідаючи на удари. Потім, коли мені стало соромно і я вибачилася, він сказав, що ніколи не підніме руку на жінку. В цьому я ще не раз переконалася».

Відчуття безкарності, каже Ніка, відключало в неї всі «гальма». Знаючи, що вона не отримає здачі, жінка продовжувала бити свого партнера. Одного разу розлютилася і побила його чи то віником, чи то шваброю по спині, хоча знала, що чоловік раніше переніс операцію і спина — його слабке місце. Іншого разу, готуючи аджику з перцем, намастила пальці пекучою рідиною, підійшла та погладила партнера по очах, «прекрасно знаючи, який ефект це викличе».

«Я обіцяла собі не піднімати на нього руку, але він викликав у мені стільки злості, що я ледь стримувалася. Виправдання знаходила в тому, що він сам мене довів», — зізнається співрозмовниця НВ.

"Я не хотіла розходитися, бо вважала, що ми можемо бути щасливими"

«Ми вчимося на наслідках, і це — нормально. Робимо щось, бачимо, що це до чогось призводить, і на цих результатах робимо певні висновки. Цей момент в розповіді героїні, він — про безкарність. Мовляв, я зробила щось погане, і на краях підсвідомості в мене формується ідея, що так, в принципі, можна, і нічого від цього не буде», — коментує момент про безкарність психологиня Оксана Степанюк.

Часто батьки бояться встановлювати для дитини кордони і обмеження, додає вона, бояться санкцій і покарань. Але встановлювати такі санкції — вкрай важливо. Важливо, щоб і діти, і дорослі бачили певні наслідки власних дій. Якщо цього не буде, некоректна поведінка надалі буде толеруватися.

Що робити і куди звертатися

Для того, аби визначити, чи є ваша поведінка токсичною щодо оточуючих, психологиня Оксана Степанюк та її колега Марія Тищенко радять пройти наступний опитувальник.

Перегляньте, будь ласка, наступні твердження, і відзначте чи властива вам така поведінка:

  • Для того, щоб отримати бажане чи уникнути відповідальності, ви можете сказати іншій людині, що вона вам нічого не казала чи не робила, хоча насправді це не так.
  • Буває таке, що ви критикуєте інших чи занижуєте їхні досягнення.
  • Ви можете занадто опікати чи контролювати іншу людину, бо не впевнені, що вона все зробить правильно/впорається з завданням.
  • Ви можете ігнорувати іншу людину чи вдавати «образу», щоб покарати її за погану поведінку чи для «виховного впливу».
  • Буває так, що ви шантажуєте чи залякуєте іншу людину, щоб досягти свого.
  • Ви можете критикувати оточення іншої людини, або переконувати її, що ці люди погані, не варто з ними мати справу.

У цих твердженнях представлені різні види психологічного насильства. Психологині пояснюють: якщо ви відповіли ствердно на одне з тверджень — це означає, що ви вчиняли психологічне насильство. Подумайте, про те, чому так сталося, що вами керувало і яким чином можна уникнути повторення такої поведінки в майбутньому.

nk_hauz/_d6vbWS7g.png

«На жаль, час від часу ми всі можемо так чинити, але у наших силах це змінити», — коментує опитувальник Оксана Степанюк.

Якщо ж ви відповіли ствердно більше ніж на одне твердження, це може означати, що ви схильні до насильницької поведінки загалом. Спеціалістки радять звернутися по допомогу до психолога або психотерапевта.

Ви можете зателефонувати на Національну «гарячу» лінію з питань запобігання насильству в сім'ї, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номерами телефонів:

  • 116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів)
  • 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів)

На Національній «гарячій» лінії з питань запобігання насильству в сім'ї, торгівлі людьми та гендерної дискримінації можна отримати загальну інформацію щодо проблеми насильства у суспільстві та дізнатися про шляхи захисту своїх прав. Також — отримати фахову соціально-психологічну, юридичну та інформаційну підтримку. На цій гарячій лінії вам також можуть порекомендувати номери центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, служб у справах дітей та громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства. «Гаряча» лінія обслуговується Центром Ла Страда-Україна, вона безкоштовна та конфіденційна.

Ви також можете звернутися по допомогу, за порадою або консультацією до місцевого управління у справах сім'ї та молоді або до центру соціально-психологічної допомоги, до центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Детальну інформацію та список корисних контактів можна знайти за цим посиланням.

Якщо ви опинилися в біді, вам або вашим близьким загрожує небезпека, зверніться до Національної поліції України за коротким номером 102.

💬 Последние комментарии
Игбун Хохлов
Не путай. Крым перешел в состав России добровольно, абсолютно законно и без стрельбы. Техас америкосы украли. Почти половина населения Хьюстона (столицы штата) составляют латиносы, а сам город назван в честь генерала Хьюстона, который этих латиносов пачками убивал. Все-равно что столицу Израиля Гитлербургом назвать.
---
?????? ты на чем?
---
гуантанамо находится на территории Кубы и США платит за это Кубе. Это не мешает америке содержать там тюрьму ,которую они просто не могут содержать внутри штатов-тюрьма нелегальная и о этом знают ВСЕ.А насчет благоденствия друзей США-друзья друзьями а где коренное население америки? И как там появились негры(представители негропеоидной рассы) из континента Африка.В каком году были сняты ограничения по цвету кожи в США? Когда США собирается *отдать * штат Техас ,как незаконно захваченный путем военного вторжения,законному владельцу этих территорий государству Мексика? Имеет ли право РФ так же поступать с Крымом как США с Тхасом?
Неянки
Доля індіанців відома всьому світу
Елена
Благодаря им ты сидишь в интернете , ещё и гавкаешь на них,почти все друзья и союзники США богатые ,кроме там КНДР ,Кубы и всяких там Сомали,это факт,в Америке всё есть, скоро и Роджер туда поедет,на базу в Гуантанамо,там его вылечат от пьянства,за одно и тебя е,чтобы меньше пистел, на них,посидишь годик,по воешь на Луну,одумаешься,за одно и Ще не вмерлу будешь там петь,утроми вечером,а по праздникам и в обед и Роджер на пару ч тобой петь будет,дуетом.
Гiсть
Зачитает что-то тупое, а не красивое.
е
По словам Елены под управлением америкосов Украина развивается, теперь тут все счастливы от развала страны и предприятий, у всех денег девать некуда (точнее понятия не имеют за что первое заплатить при таких тарифах).. Настало щастя у елен распродающих ВСЕ подчистую...