18 вересня. Пам’ятні дати

Сьогодні виповнюється 90 років від дня народження Алли Горської – української громадської діячки, правозахисниці, художниці, шістдесятниці.

Алла Горська (1929-1970) була дочкою відомого кінодіяча Олександра Горського, одного з засновників українського кіно (співпрацював з Олександром Довженком). Народилася в Ялті. Випускниця Київського художнього інституту. Упродовж 1959-1962 років працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області. Із 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді «Сучасник». Брала участь у виявлені місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні. Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Двічі виключалася зі Спілки художників. У 1965-1970 рр. виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у Києві, Донецьку, Маріуполі та Сорокиному. Алла Горська була вбита 28 листопада 1970 року у Василькові, що Київщині з політичних мотивів. Тогочасна офіційна версія – Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд. Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку «легенду», аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили. Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві – ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками. Горська завжди називала речі своїми іменами, не завуальовуючи правди. Хтось комусь не міг прямо сказати, що той пише бездарні вірші, чи прозу, а Горська могла. Хтось відводив погляд, ніяковіючи, коли йому в очі брехали (а подібне траплялося на кожному кроці), а Горська погляд не відводила, дивлячись брехуну чи наклепнику прямо у вічі. І зло від того прямого, наче рентгенівського погляду никло. «Алла, як і Ліна, - чоловік!», - зауважив якось один із близьких друзів Горської. Вона могла висловитись нещадно, майже брутально. У гніві була справжньою фурією, а з друзями, перед якими благоговіла – надзвичайно лагідною. А ще вона вирізнялася особливо царственно-зневажливим ставленням до «благ земних». Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…» (Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця). Події дня:

Фото: day.kyiv.ua18 вересня 1918 року було засновано Одеський національний політехнічний університет - найстаріший вищий технічний навчальний заклад на півдні України. Історія Одеського політеху починається на початку 1918 року зі створення комітету з організації в Одесі політехнічного інституту. 14 травня 1918 року Одеська Міська Дума прийняла постанову, в якій зокрема говорилося «Для організації підготовки інженерів підприємствам міста й усього Півдня України створити в Одесі політехнікум (інститут)… асигнувати на обладнання політехнікуму в Одесі 100 тисяч карбованців…» І ось 18 вересня 1918 року відбулося офіційне відкриття Одеського політехнічного інституту (ОПІ). Одеські газети повідомляли, що о 12 годині цього дня в залі Технічного товариства (сьогодні – Новосельського, 4) «скромно й безшумно, але сердечно й тепло, Одеса відсвяткувала відкриття довгоочікуваного, і так необхідного для промисловості півдня України, Одеського політехнічного інституту». На момент відкриття інститут складався з трьох факультетів: механічного з електромеханічним, кораблебудівним та механічним відділеннями; інженерно-будівного з інженерно-гідротехнічним і санітарно-технічним відділеннями; економічного з адміністративно-фінансовим і торгівельно-промисловим відділеннями. У 1993 році Одеський політехнічний інститут був перейменований на Одеський державний політехнічний університет, а у 2001 році ВУЗу присвоєно статус національного. Нині в Одеському національному політехнічному університеті налічується 13 навчально-наукових інститутів, 2 факультети, 64 кафедри, 3 коледжі, 1 вище професійне училище.

Цього дня у 1965 році острів Хортиця був оголошений Державним історико-культурним заповідником. Прийняття цього рішення відбулось за підтримки письменників Максима Рильського, Павла Тичини, Олеся Гончара і громадських організацій. Та лише 6 квітня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України «Про Національний заповідник «Хортиця»» державному історико-культурному заповіднику було надано статус Національного. Нині до складу заповідника входять території: о. Хортиця та прилеглі до нього острови і скелі Байда, Дубовий, Розстьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра. Загальна площа заповідника становить 2359,34 га. Ювілеї дня:

Цього дня народився Михайло Драгоманов (1841–1895), український громадсько-політичний діяч, мислитель, вчений в царині суспільних наук. Народився він в Гадячі на Полтавщині, в родині дрібних дворян. Мав двох братів і сестру Ольгу, більш відому під своїм літературним псевдо – Олена Пчілка (вона ж мати Лесі Українки). Навчався в Гадяцькому повітовому училищі та Полтавській гімназії, з якої був виключений з останнього класу «за дерзость». Згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Захистив дисертацію, викладав. Читав лекції з загальної й давньої історії. Утримував чималу сім’ю, платив за братове й сестрине навчання. Гроші на це заробляв лекціями в гімназії, газетною і журнальною роботою. Очолював ліве крило київської «Громади». У 1876 році через вільнодумство звільнений з роботи в університеті, змушений емігрувати. Жив у Відні, Женеві, Софії. З 1889 – професор кафедри історії Софійського університету. Російський уряд неодноразово вимагав від болгарської сторони відмовитися від послуг Драгоманова, але та на вимоги російського царату не зважала. Драгоманова у Болгарії надзвичайно цінували, пам’ятають його і нині – 170-річчя вченого у 2011 році було відзначено на державному рівні не тільки в Україні, але й у Болгарії. Декілька років поспіль у Софії проходять наукові конференції «Драгоманівські студії». У нас спадщина видатного вченого, а це праці з історії, політології, літературознавства, фольклористики і досі не прочитана та не вивчена. Навіть не існує повного видання його творів, а вони б склали приблизно 20-томник. Ідеалом Драгоманова був соціалізм західноєвропейського зразка. Він не терпів націоналізму. Жодного – ні російського, ні європейського, ні рідного українського. Був космополітом. Казав, що слабина українського руху у тім, що він романтично-емоційний. Зауважував, що коли українство стане працьовитим і сильним, тоді й заслужить право зватись Україною, а не Малоросією. Драгоманов вважав, що політичну свободу в Росії українці можуть одержати лише одним шляхом – шляхом федералізації. У цьому він розходився з багатьма своїми співвітчизниками. Відомий фольклорист Олександр Лоначевський на те йому зауважував: «Я ще зроду не бачив москаля не обрусителя. Покажіть мені хоч одного москаля, що не дивився б на Слов’янщину як на базар для своїх товарів, такий базар, де вони самі й ціну назначають!» Драгоманов без пієтету ставився до класиків – навіть до Шевченка. Чималого розголосу в усій Європі мала його стаття «Турки внутренние и внешние» - у 1876 році росіяни взялися якраз «визволяти братні народи Балкан», а Драгоманов наголошував, що не можуть визволяти слов’ян від турків ті, хто сам поневолений «турками внутрішніми». А ще, в статті «Внутрішнє рабство й війна за визволення» він проголосив необхідність визволення самої Росії. «Доки є болото, будуть і чорти», - писав Драгоманов. На його думку, головним завданням має бути знищення «болота», тобто самодержавства. І цитата, яка вважається чи не заповітом Драгоманова: «Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу, зверне на нас увагу Європа. Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбувався з-за других лишень того, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди інтересуються лишень тими, хто одбивається, - і таким лишень і помагають» (1895).

Фото: twitter114 років від дня народження Грети Гарбо (1905-1990), американської актриси шведського походження. Відомий англійський кінокритик Александр Волкер писав у 1980 році: «У Голлівуді були, є і залишаться тільки дві великі «зірки» – Грета Гарбо і Чарлі Чаплін. А інші, на перший погляд не менш знамениті й талановиті, були лише підданими в почеті цих некоронованих королів екрана». До речі, Чаплін був одним із улюблених режисерів Гарбо, вона мріяла знятися хоча б в одній із його кінострічок, але у нього були свої актриси. Гарбо взагалі любила комедії, хоча була змушена грати переважно «фатальних жінок». Не диво, що однією з її улюблених ролей була Ніночка в однойменній комедії емігранта Ернста Любіча. Мало хто вірив, що «холодна, недосяжна, таємнича» Гарбо зможе зіграти комедійну роль. А вона з нею блискуче впоралася. Голлівуд актриса сприймала як вимушену еміграцію, життя на чужині, у вигнанні. «Коли я приїхала в Голлівуд, то навіть не уявляла, який сумнівний шлях обрала. Бути кінозіркою – малоприємна професія, адже люди ні на хвилину не залишають вас у спокої. Це надзвичайно небезпечна гра. Можна сказати, що я не любила свою роботу. Були дні, коли я примушувала себе йти на студію. Єдине, що мене утримувало – контракт. Зрештою, я пішла звідти. Не було ані цікавих ідей, ані цікавих пропозицій. До того ж тривала війна… Мені завжди хотілося жити іншим життям. Спокійно, тихо, у невеличкому маєтку серед природи». До Голліву вона приїхала 20-річною. Результати перших фотопроб вразили досвідчених кіношників – фото- і кіноплівка «обожнювали» Гарбо. Вона була бездоганно фотогенічною. До того ж мала чудову акторську інтуїцію. Режисерам не треба було довго розповідати і пояснювати, куди їй дивитися, чи як схиляти голову. У цьому була її унікальність. Її порівнювали з Дузе – еталоном акторської довершеності. Сама актриса ніколи не була «жертвою краси». «У мене ніколи не було навіть власної скриньки з косметикою! Хіба можна уявити собі голлівудську зірку без цього атрибута? Перед виходом на знімальний майданчик я використовувала тільки пудру, помаду і туш для вій…». Востаннє актриса знялася в 1941 році. У 1951 вона прийняла американське громадянство, а через два роки купила розкішні апартаменти на Мангеттені, де усамітнено жила, уникаючи будь-яких публічних заяв, спілкування з пресою. Лише наприкінці життя погодилася на цикл інтерв’ю шведському журналісту Свену Броману. Результатом цих бесід стала книжка «Розмови з Гарбо», яка вийшла друком у 1991 році, вже після смерті актриси. Роковини смерті: День пам'яті Володимира Левковича Симиренка (1891-1938), українського науковця, директора першої в Україні науково-дослідної сад-станції та Центрального державного плодового розсадника України. Походив з роду Симиренків - промисловців-цукрозаводчиків, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури. Був розстріляний органами НКВС під Курськом.

💬 Последние комментарии
Зри в корень
Дристович - шут гороховый, но опасный шут. Лучше бы его "купировали", пока он не наговорил лишнего.
Гость
Петро падла старая не гадь.
Вперьод!
Поддерживаю протест! Бей зольдатню!
Политический негр
Демократ Гарри Каспаров собрал голубей и негров на площади в Нью-Йорке и предлагает линчевать мистера Байдена!
Политический негр
Механизм здесь простой: экономический кризис. От того и не одобряют.
З ПОКРАЩАННЯМ вАС, уКРАИНЦИ!!!
З ПОКРАЩАННЯМ вАС, уКРАИНЦИ!!!
сашко гарматный
в 2015 кричали что РФ осталось существовать полгода.через полгода говорили что 1год еще через полгода несколько лет.сейчас патриотично молчат. в2015 заявляли что в Украине растет доллар а в РФ падает рубль а это принципиальная разница...Тлько за время весьмирснами и уничтожающихсанкцийпротивагрессора гривня просела в два раза относительно рубля.Для елена-в 2013 за 1 гривню можно было купить 5 рублей..после всепобеждающих реформ и неимоверной поддержки цивилизованных стран за 1 гривню можно купить максимум 2,5 рубля.Мне настонадоело слушать как плохо живут россияне-это их дело.Мне настонадоело слушать о том какие кары будут для крымчан дончан и луганчан-ребята идите уже в военкомат и вперед на амбразуру.А писать гневные высеры в перерывах между дрочкой на порносайтах и отхлебывая пивко могут только сявки...