Вести Киевской Руси: Для чего П. Кулиш создавал украинский язык и почему отрёкся от него

29.01.2017 11:39
Современная Украина двуязычна. Теперешняя официальная власть считает, что факт двуязычия — это результат вековой русификации Украины и украинского народа. О русификации в нынешней Украине говорят ежедневно, эмоционально и много. Так много, что у обычных граждан сложилась стойкое убеждение, что русификация Украины это такая же истина, как «Отче Наш». В действительности же – это не так. Я постараюсь, основываясь на исторических документах, показать вам, что «русификация Украины» – это ложь. Большая и наглая ложь. Никакой русификации Украины никогда не было, и быть не могло. Непредвзятый анализ нашей истории указывает на то, что так называемая русификация — это фальсификация. А Правда заключается в том, что в действительности была проведена насильственная украинизация Малороссии.

Но, для начала, я хотел бы обозначить тот факт, который в свете заявленного, мне кажется очень важным. Я из украиноязычной семьи. Мой прадед, родившийся в Царской России, на Гуляйпольщине был записан в метрике: малороссом. А его дочь, моя бабушка, уже была записана советской властью: украинкой. И по материнской и по отцовской линии я, в свете «украинской независимой политики» — чистейший, идеальный «украинец». Более того, до недавнего времени я не только говорил, но и думал «по-украински». Моя предыдущая работа была связана не только с Киевом, но и со Львовом. Круг моего общения был исключительно украиноязычный и патриотичный. Вследствие чего, я вполне искренне верил и в русификацию и во всю «новую и правдивую историю Украины». И воспринимал её также, как и многие сограждане: как жестокую и вечную борьбу украинского народа, против русских поработителей; столетиями грабивших и унижавших украинцев. Но, сценарий, по которому «западные партнеры» разыграли «евромайдан», перевернул все предыдущие убеждения, и заставил вглядеться в нашу историю внимательней… Настолько беззастенчиво переворачивать всё с ног на голову и лгать- лгать-лгать… Прикрываясь любовью к Родине, превращать людей в быдло и использовать их в своих корыстных целях, это оказалось за гранью моего понимания. Когда же на «майдане» расстреляли людей, я дал себе слово больше никогда не говорить по-украински. Но это у меня не получилось… Вернее, сразу не получилось, по той простой причине, что я не только говорил, но и думал по-украински. Я постоянно переводил в голове украинские слова на русские. Но, реки крови, пролитые в Одессе, Мариуполе, Донецке и Луганске, всё окончательно расставили на свои места: я теперь принципиально не говорю по-украински. Так как все события последних трёх лет, для меня являются доказательством того, что главной целью культивирующих Украину как анти-Россию – это уничтожения и Украины и России.

Итак, «самый главный» украинский историк, основоположник и Председатель Украинской Народной Республики (1917-1918) М.Грушевский, в своей десятитомной монографии «История Украины-Руси», убедительно «доказал», что именно Украина является наследницей государственности Киевской Руси. Его главный постулат – это принципиальное этногенетическое различие украинского и русского народа. Кстати, первое издание этого бесценного труда было напечатано во Львове в 1898 году и профинансировано австро-венгерскими властями. Очень жаль, что эта писанина не получала сразу широкой, всенародной огласки. Уверен, среди народа нашлось бы немало оппонентов этой лжи. И главный вопрос, на который бы они искали ответ, звучал примерно так: автор этой писанины идиот? Или, просто человек непорядочный и лживый? Или и то и другое вместе?

Как можно говорить о том, что Украина является правопреемницей Киевской Руси, и тут же утверждать, что Киевская Русь жила по законам «Правды Русской»? (Свод законов, составленный при Ярославе Мудром и хранящийся в Золотом Ковчеге в Софии Киевской). Вы же утверждаете, что «украинцы и русские являются не только разными, но и разно-векторными народами, с различным этногенезом и государственностями»? Как же мы могли жить по «Правде Русской»? Нас что, уже тогда русские завоевали? По-моему, в Киевской Руси могли жить или киевляне, или русичи. А где же тогда жили украинцы?

Вы доказываете, что преемницей Киевской Руси было не Владимиро-Суздальское княжество, а Галицко-Волынское. Ну, допустим… А что это меняет? Основоположник Галицко-Волынского княжества Данило Галицкий – принадлежит роду Рюриковичей. В это же время Владимиро-Суздальским княжеством правит Святослав Всеволодович (Князь Новгородский, Юрьевский, Переяславский, Суздальский и Владимирский). Он какого рода-племени? Тоже Рюрикович, правильно? Это двоюродные братья. Вы же сами, в «Хронологии Галицко-Волынской летописи» пишите, что Данило Галицкий вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами на реке Калке: «Даниил первым перешёл реку, сражался в центре и был ранен».

Если вы пишите, что Данило, вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами, значит он тоже русский князь. Правильно? Как же вы дальше можете утверждать, что русские и украинцы – это принципиально этногенетически разные народы? Это – ложь. Причём, корявая ложь. Безграмотная, бездоказательная и не логичная. Апеллировать вашими тезами может лишь украинская пропаганда. Чтобы дать аргументированный ответ на все абсурды этой десятитомной писанины, потребуется такая же десятитомная монография.

Единственное, что меня заинтересовало в трудах организатора и главы Украинской Народной Республики М.Грушевского, это ссылка на трёхтомник Пантелеймона Кулиша «История воссоединения Руси» (СПб, 1874 Т. 1-2. Москва 1877 т.3). Организатор «Украинской Державы» изучал этот трёхтомник, и очень высоко оценил его: «Это очень талантливое произведение. И очень ценный труд с научно-исторической и исследовательской точки зрения»… Для меня это характеристика удивительна. Потому как Грушевского я считаю фальсификатором и лжецом, а Пантелеймона Кулиша талантливейшим и исключительно порядочным, честным человеком. Связка Кулиш – Грушевский очень интересна. Пантелеймон Кулиш считается создателем первой версии украинского алфавита, автором первой фонетической азбуки украинского языка. Так называемой «кулишовки». А М.Грушевский же является организатором и Главой «Украинской Державы», так называемой Украинской Народной Республики (1917-1918). То есть, получается, что Кулиш созданием украинского языка заложил фундамент под организацию будущей «Украинской Державы». Но этих людей невозможно поставить рядом. Больших антиподов, чем Кулиш и Грушевский тяжело придумать. И вот почему… Кто такой Кулиш? Это писатель, этнограф, фольклорист. Иван Франко считал роман Кулиша «Чёрная Рада» лучшим украинским историческим романом. Мне кажется, что «Чёрная Рада» — это вообще лучший роман, когда-либо написанный на украинском языке. Даже не знаю, что можно поставить рядом с этим произведением. До сих пор ничего лучшего на украинском языке я не читал. В школах и университетах современной Украины П.А.Кулиша изучают, как автора и создателе украинского правописания. Создав украинскую азбуку, он впервые применил украинское правописание в «Записках о Южной Руси» (1856 год), «Украинском букваре» и в «Грамматике» (1857) Также, так называемой «кулишовкой» был написан роман «Чёрная Рада» (1857 год). И Шевченковский «Кобзарь» издания 1860 года, также был напечатан уже с использованием украинского правописания. Я не буду сейчас останавливаться на характерных особенностях придуманной Кулешом «украинской грамматики», чтобы не загружать вас через край информацией и не путать. (Всё необходимое вы с лёгкостью найдёте и в украинских учебниках и в интернете). Нам главное понять: ДЛЯ ЧЕГО КУЛИШ ПРИДУМАЛ УКРАИНСКУЮ ГРАММАТИКУ?

В украинских школах на этот вопрос отвечают предельно просто и понятно: это яркое самовыражение самобытности украинского народа в борьбе за независимость…

Это ложь. Пантелеймон Кулиш, в письме к Якову Головацкому за 16 октября 1866 года, предельно ясно обозначает цель создания им украинской грамматики:

«Вам известно, что правописание, прозванное у нас в Галиции «кулишивкою», изобретено мною в то время, когда все в России были заняты распространением грамотности в простом народе. С целью облегчить науку грамоты для людей, которым некогда долго учиться, я и придумал упрощённое правописание».

То есть, Кулиш, обеспокоенный распространением грамотности среди простого народа, придумал упрощённый вариант русского языка. Чтобы облегчить науку для селян, которым за работой просто некогда изучать полную и более сложную русскую грамматику.

Намерения его были благими и искренними. Но, эти благие намерения были использованы «знающими» людьми совсем в других целях. А в каких именно целях, указывает в этом же письме сам П.Кулиш:

«Я придумал упрощённое правописание. Но из него теперь делают политическое знамя. Полякам приятно, что не все русские пишут одинаково по-русски; они в последнее время особенно принялись хвалить мою выдумку: они основывают на ней свои вздорные планы и потому готовы льстить даже такому своему противнику, как я… Теперь берёт меня охота написать новое заявление в том же роде по поводу превозносимой ими «кулишивки». Видя это знамя в неприятельских руках, я первый на него ударю и отрекусь от своего правописания во имя русского единства».

Перечитайте внимательно ещё раз, про что пишет создатель украинского языка. Он предельно ясно и лаконично раскладывает всё по полочкам:

Украинский язык – это упрощённый вариант русского, придуманный с целью распространения грамотности среди простого народа. Которому просто некогда изучать более сложную русскую грамматику.Из упрощённого правописания поляки создают политическое знамя.Поляки хвалят, льстят и основывают на упрощённой грамматики свои вздорные планы.Полякам приятно, что не все русские будут писать одинаково: по-русски.Украинский язык – это знамя в неприятельских руках.Я первым отрекаюсь от своего упрощённого украинского правописания во имя РУССКОГО ЕДИНСТВА.Пантелеймон Александрович Кулиш — человек уникальной искренности и непосредственности. Читая его переписку, постоянно ловишь себя на мысли, что ты улыбаешься – как в детстве – тихо и наивно. Он считал Якова Головацкого (священник Украинской Греко-Католической Церкви) своим другом. Пишет ему искренно и доверительно… А его друг, который уже видно в «правильной» теме, поступает мягко говоря подло…

(Из письма П.Кулиша Омельяну Партицкому, 13 мая 1867 года): «Что ж это делает Пан Головацкий? Ничегошеньки не отписал на моё письмо; будучи в Варшаве, вместо братского совета, отбыл меня обещанием, что зайдёт ко мне – да видно не имел времени. Видел я его только среди громкого товарищества; когда ж, смотрю – моё приятельское письмо, не спросившись у меня и не имея права на то, взял он и напечатал в «Слове». Да ещё и как напечатал? Отрезал кусок с начала, оторвал кусок с конца, вырвал кое-что из середины, приставил свою, или чужую, только не мою приставку и подписал моим именем. Удивился я, увидевши такой писарский обертас. Вот, думаю, как они правды русской доходят! У нас так никогда не ходили!...» (П.Кулиш том 6 – Львов 1910 г. стр. 697)

Вот… А теперь, в свете вышеизложенного, давайте вспомним основополагающие доводы «Валуевского циркуляра» (1863год) и «Эмского указа» (1876 год) запрещающих печатанье книг на новом малороссийском языке.

«…общерусский язык так же понятен для малороссов как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссами и в особенности поляками, так называемый, украинский язык». (Валуевский циркуляр)«обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п.» (Валуевский циркуляр)«Явление это тем более прискорбно и заслуживает внимания, что оно совпадает с политическими замыслами поляков, и едва ли не им обязано своим происхождением, судя по рукописям, поступившим в цензуру, и по тому, что большая часть малороссийских сочинений действительно поступает от поляков» (Валуевский циркуляр)А также, первый пункт «Эмского указа» запрещающий ввозить из-за границы, на территорию Малороссии книги на украинском языке. Этот пункт, как вы помните, связан с докладом комиссии обнародовавшей факт перевода «Тараса Бульбы» на украинский язык, где слова «русская земля, русский, устранены и заменены словами Украина, украинская земля, украинец. Этот перевод был конфискован у некоего Лободовского, писаря Райковской волости, бесплатно раздававшего эту и другие книги крестьянам…

А вот, уже просто крик отчаяния создателя украинского языка П.Кулиша, ещё более эмоционально и рельефно описывающий всё происходящее. (выдержка из более позднего письма П.Кулиша своему другу О.Патрицкому):

«Клянусь, что если ляхи будут печатать моим правописанием в ознаменование нашего раздора с Великой Русью, если наше фонетическое правописание будет выставляться не как подмога народу к просвещению, а как знамя нашей русской розни, то я, писавши по-своему, по-украински, буду печатать этимологической старосветской орфографией. То есть — мы себе дома живем, разговариваем и песни поем не одинаково, а если до чего дойдет, то разделять себя никому не позволим. Разделяла нас лихая судьба долго, и продвигались мы к единству русскому кровавой дорогой, и уж теперь бесполезны лядские попытки нас разлучить».

Всё предельно ясно и лаконично. Русификация Украины — это фальсификация и ЛОЖЬ. Речь можно и должно вести не о русификации, а о насильственной украинизации Малороссии. Потому как это Правда…

А в Правде и Единстве сила Великой Руси…

На сегодня, пожалуй, достаточно информации. Более детально эту жизненно важную тему мы рассмотрим в следующих статьях.

Степан Михайличенко

Комментарии

ua Гость, 14.08.2019 22:08

...йебун хохляцький - йди в дупу з своїми баснями крілова

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 13:54

Чурка черножопая копипастит всяких педиков. Больше ни на что не способна.)))) Есть исторические документы. И не только в России. Их никак исказить невозможно. И согласно этих документов хохлоту - жидотюрки. Абу Хамид аль Гарнати называл их магрибинцами, тюрками, не знающими пятничную молитву. Орлик писал: "народ казацкий, ранее звавшийся хазарским". Топонимы на украине в большинстве тюркские - Черкассы, Ахтырка, Бахмут, Кагарлык, Кодаки, Балта, Кагарлык, Хортица и много-много других. Одежда тюркская - шаровары, музыкальный инструмент тюркский - бандура, фамилии тюркские: у ордынцев - хан Кучук, у хохлов - пан Кравчук. Национальный герой - казак Мамай (Мансур Кият оглы). Русь - это свет, русый - светлый. Черномазые хохлы никак не могут быть русью. Вы - тюрки переделанные. До XVII века хохлов называли черкасами. Русский царь Алексей Михайлович в подданство черкас принимал, а никаких не славян. Из вас славян сделала коммуняцкая пропаганда, а псевдонаучный термин "Киевская Русь" в народные массы проталкивал лично товарищ Сталин. Да, да, тот самый. Не будь его, никто бы и не узнал о "существовании" квазигосударства "Киевская Русь"))) Вот так-то, чурка тупая.

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 12:41

для руцкачєлюстних ушльопків -"ібунів хахляцкіх" на есперанто - КАК ОРДЫНСКАЯ - МОКШАНСКАЯ МОСКОВИЯ, УКРАЛА ИСТОРИЮ - У КИЕВСКОЙ РУСИ (УКРАИНЫ) _Я не могу сказать, что написанное в этом докладе, для меня большая новость. Но здесь вся информация структурирована, и подана простым и понятным языком. Теперь я начал еще лучше понимать, почему Россия просто взбесилась, когда Украина заявила о том, что сама будет решать свою судьбу, и более не нуждается, в «помощи старшего брата». Весь этой собачий вой о том, что никакой Украины нет, лишь страх от осознания того, что нет, и не было никогда - никакой русской России. Доклад доктора исторических наук - Ярослава Дашкевича: «ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ» (2008 г.) Создавая свое украинское государство, украинцы должны пересмотреть и уточнить свою историю, основываясь на правде, достоверных фактах и исторических событиях. Находясь на протяжении веков под властью завоевателей, украинцы фактически были лишены возможности влияния на формирование национального сознания и развитие истории, в результате чего история Украины, написана преимущественно в угоду, этим завоевателям. Особо не выясненным - является вопрос о претензиях и притязаниях Московии, а в дальнейшем России, на историческое наследие Киевской Руси. В романе-исследовании В. Белинского (Страна Моксель или Московия / / Киев: Издательство им. Елены Телиги, 2008, 2009, в трех книгах) сообщаются факты, взятые из исторических источников (преимущественно российских), что свидетельствуют о коренном искажение истории Российской империи, направленном на создание исторической мифологии*, о том, что Московия и Киевская Русь, имеют общие исторические корни, и что якобы Московия, имеет «наследственные права» на Русь. Обычное мошенничество московитов, присвоивших себе прошлое Великого Киевского княжества, и его народа, нанесло страшный удар по украинскому этносу. Теперь задача состоит в том, чтобы на основе правдивых фактов, раскрыть лживость и аморальность московской мифологии. Рассмотрим основные вопросы этой проблемы. Московские, а позднее русские цари понимали, что без великого прошлого невозможно создать великую нацию, великую империю. Для этого нужно было украсить свое историческое прошлое и даже присвоить чужое. Поэтому московскими царями, начиная с Ивана IV (Грозного) (1533—1584), была поставлена задача присвоить историю Киевской Руси, ее славное прошлое и создать официальную мифологию Российской империи. На это можно было бы не обращать внимания, если бы эта мифология не затрагивала коренных интересов Украины, не был направлена на полное уничтожение Украины — ее истории, языка, культуры. Время показало, что российские имперошовинисты, делали и делают все возможное, для реализации этой задачи. На протяжении веков, особенно с началом XVI в. в головы серых простых людей внушали и внушают, что Российское государство и российский народ, берут начало от великого княжества Киевского; что Киевская Русь — колыбель трех братских народов — русского, украинского и белорусского; что россияне по закону «старшебратства» имеют право на наследие Киевской Руси. Этой жалкой ложью, до сих пор пользуется российская историография и государственные деятели России, а также «пятая колонна» в Украине, в которую входят коммунисты, и почти все крысы-Регионалы в Верховной Раде. Известно что: — Во время существования государства Киевской Руси о Московском государстве не было ни одного упоминания. Известно, что Московское княжество, как улус Золотой Орды, основан ханом Менгу-Тимуром только в 1277 году. К этому времени Киевская Русь уже существовала более 300 лет; — Нет никаких фактов о связи Киевской Руси с финским этносом земли «Моксель» и позже Московским княжеством с княжествами земель Киевской Руси до XVI в. В то время, как в 988 году состоялось крещение государства Киевской Руси, финские племена земли «Моксель» находились в полудиком состоянии. Как можно говорить о каком-то мифическом, «старшем брате», когда этот «старший брат» появился на свет, несколько веков позднее - русинов-украинцев ?! Он не имеет никакого морального права, называть себя «старшим братом», диктовать человечеству правила существования, насаждать свою культуру, язык, мировосприятия. Известно, что к концу XV в. не существовало русского государства, не было старшего брата «великорусского» и русского народа, а была Суздальская земля — земля Моксель, а позже Московское княжество, входившее в состав Золотой Орды — державы Чингизидов. С конца XIII до начала XVIII в. народ этой земли называли московитами. Московские историки, умышленно обходят молчанием, вопрос о своем, национальном происхождении. Московиты, великороссы — кто они? Московиты. В IX-XII вв. большой край от Тулы, Рязани и нынешней Московской области, меря, весь, мокша, чудь, мордва, мари и другие — все это народ «моксель». Эти дикие племена, стали впоследствии ГЛАВНОЙ основой, Российского народа, прозвавшего себя «великороссы». В 1137 г. на эти земли, пришел младший сын Киевского князя Мономаха — Юрий Долгорукий, который остался без княжеского стола, в Киевском княжестве. Юрий Долгорукий начал княжение Рюриковичей на землях «Моксель», возглавив Суздальское княжество. У него от женщины местного племени родился сын Андрей, которого назвали «Боголюбским». Рожденный и воспитанный в лесной глуши в среде полудиких финских племен, князь Андрей порвал все связи с родительской дружиной и со старыми киевскими обычаями. В 1169 г. Андрей Боголюбский захватил, и разрушил Киев: пришел как варвар, который не чувствовал никакого родства со славянской святыней – Киевом. За короткое время (50-80 лет) в каждое финское поселение, был посажен князь из Рюриковичей, уроженец от матери-мерянки, муромчанки, мокшанки ... Так появились на земле «Моксель» княжества: Владимирское, Рязанское, Тверское и другие. В это время на земле «Моксель» начинают проникать отдельные миссионеры по распространению христианства. О массовом «перетекания» славян с Приднепровья, на землю «Моксель», как это утверждают московские историки, не может идти никакой речи. Для чего Киевским славянам, с плодородных земель Приднепровья, идти через непроходимые чащи и болота тысячи километров, в неизвестную полудикую глушь? На базе христианства, на земле «Моксель» начинает формироваться речь, которая со временем, и стала русской. (вот почему украинский, белоруский, и польский языки, так значительно отличаются, от языка русских московитов). К XII в. на землях «Моксель» проживали только финские ДИКИЕ племена. Это подтверждают археологические раскопки А. С. Уварова («Меряне и их быт, по курганным раскопкам», 1872 — 2015 с.). В 7729-ти раскопанных, Мерянских курганах, не обнаружено ни одного, славянского захоронения. Антропологические исследования А. П. Богданова и Ф. К. Вовка, проводившие изучение человеческих черепов, подтверждают отличительные особенности финского, и славянского этносов. В 1237 г. на Суздальскую землю пришли татаро-монголы. Все, кто склонял голову, целовал сапог хана и принимал его подданство, оставались живыми и невредимыми, кто не хотел покориться — уничтожались. Владимирские князья Юрий и Ярослав Всеволодовичи - покорились хану Батыю. Таким образом, земля «Моксель»(Москва), вошла в состав Золотой Орды - империи Чингизидов, и ее военная сила, влилась в военные силы кочевнической кровавой - Ордынской империи. Возглавлял военную дружину, земли «Моксель», в составе войска хана Батыя, владимирский князь Юрий Всеволодович. Факт формирования в 1238 военной дружины, из финских племен, которые использовались, кочевником - Батыем, в завоевательных походах на Европу в 1240—1242 гг, является прямым доказательством, установления власти, кровавого хана в Ростово-Суздальской земле. На период военного похода Юрия Всеволодовича на Владимирское княжество, был посажен младший брат Юрия — Ярослав Всеволодович, который отдал хану Батыю, своего восьмилетнего сына Александра Ярославича в аманаты (то есть заложники). Пробыв в Орде у Батыя - с 1238 до 1252 г. Александр, названный и прославленный, русскими ПСЕВДО-историками как - Невский, усвоил весь строй и обычаи, кочевников - Золотой Орды, и стал андом (кровным братом), сына Батыя Сартака, женился на дочери хана Батыя, и впоследствии стал, верным ПОСЛУШНЫМ слугой, кровавой Золотой Орды, возглавив Володимирское княжество (1252—1263). Он (НЕВСКИЙ) не участвовал, НИ В ОДНОЙ серьезной битве, и все ЭТИ ЗаПУТИНСКИЕ победы, Александра Невского — ЭТО жалкая ложь. Князь Орды - Александр Невский, просто физически не мог участвовать, в столкновениях на Неве в (1240 г.) и на Чудском озере, в (1242 г.) будучи еще ребенком. Следует отметить, что управленческая власть - Ростово-Суздальских князей, была минимальной. Ханом Батыем, для руководства княжеством (улусом), назначался наместник — большой баскак, а на местах — удельные баскаки. Это были полновластные правители, кровавой Золотой Орды, которые руководствовались законами Яссы Чингизидов. Ложью российских историков является и то, что суздальские, а позже и московские князья были независимы от Золотой Орды. Первым правителем княжества (улуса) в ханской грамоте назван баскак или даруга, а князья считались на втором, а то и на третьем месте. Ложью является и то, что Москва - якобы основана Юрием Долгоруким в 1147 году. Это миф, который не имеет доказательного подтверждения. Москва как поселение, была основана - только в 1272 году. В этом году, была проведена, третья перепись населения Золотой Орды. При первой переписи (1237—1238 pp.) и второй (1254—1259 pp.) поселение — Москва не упоминается. Московия, как княжество, возникшее в 1277 г. по приказу татаро-монгольского хана Менгу-Тимура и было обычным улусом Золотой Орды. Первым Московским князем стал Даниил (1277—1303) (младший сын Александра т.н. «Невского»). От него и берет начало, династия "московских" Ордынских князей Рюриковичей. В 1319 хан Узбек (об этом говорится в вышеназванном романе-исследовании В. Белинского) назначил своего брата Кулхана удельным московским князем, а с 1328 г. — Великим "Московским" князем. В русской исторической литературе названный, как «Калита», Хан Узбек, приняв ислам, уничтожил почти всех князей Рюриковичей. В 1319—1328 pp. прошла смена династии Рюриковичей на династию Чингизидов в Московском улусе Золотой Орды А 1598 в Московии прервалась династия рода Чингисхана, которая началась от князя Ивана Калиты (Кулхана). То есть около 270 лет, Москвой правили чистые Чингизиды. Новая династия Романовых (Кобылиных) в 1613 году, обязалась свято хранить древние традиции кочевников, и принесла клятву на верность, старой династии Чингизидов. Московская православная церковь в 1613 г. стала стабилизирующей силой, которая обеспечивала хранение татаро-монгольской государственности в Московии. Из приведенных данных видно, что Московия является прямой наследницей, жестоких, кровавых кочевников, из Золотой Орды, государства Чингизидов, то есть, на самом деле, татаро-монголы были «крестными отцами», ВСЕЙ - московской государственности. Московское княжество (а с 1547 г. уже Московское царство), не имело никаких общих связей в XVI в. с соседними княжествами, земель Киевской Руси. Великороссы. Племя великороссов, или русский народ, как он сегодня называется, появилось около XV-XVII вв. среди финских племен: мурома, мере, веси и др... Тогда появляется его история. Нет и не было, НИКАКОЙ ГРЁБАННОЙ ЛОЖНОЙ истории, ЭТИХ мокшанских великороссов, на ИСТИННОЙ земле - Киевской РУСИ. История ЭТИХ великороссов начинается с «Залещанской земли», которые никогда, не были - Русью. Татаро-монголы, пришедшие на эти Московитские земли, внесли свой значительный вклад, в формирование ЭТИХ «великороссов». На рабскую психологию наложили отпечаток заимствования, татаро-монгольского инстинкта кочевника-завоевателя, деспота, диктатора, тирана, у которого основная цель — мировое господство, и УБИЙСТВА ближайших СОСЕДЕЙ. Так в XVI в. сформировался тип человека-завоевателя, страшного в своем невежестве, ярости и жестокости. Этим людям, не требовалась, цивилизованная европейская культура и письменность, им чужды такие категории как мораль, честность, стыд, правдивость, человеческое достоинство, историческая память и т.п... Значительная часть татаро-монголов в XIII-XVI вв. влилась в состав великороссов, из них начинают свою родословную более 25% российского «дворянства». Вот некоторые фамилии татар, которые принесли славу империи: Аракчеев, Бунин, Грибоедов, Державин, Достоевский, Куприн, Плеханов, Салтыков-Щедрин, Тургенев, Шереметьев, Чаадаев и многие другие. Чтобы присвоить историю Киевской Руси, и увековечить эту кражу, великороссам, надо было подавить украинский народ, загнать его в рабство, лишить собственного имени, уморить голодом и т.д. Украинцев, которые проявились как нация, намного раньше, объявили «малороссами», и стали преподносить сию версию всему миру. За малейшее отступление от этой выдуманной версии, украинских людей казнили, уничтожали, ссылали в ГУЛАГ. Советский период был особенно жестоким. За то советское время, Украина, в общей сложности, потеряла более 25 миллионов своих Украинских сыновей и дочерей, погибших в разных войнах, за интересы России. А также во время Сталинской искуственной коллективизации (в Голодоморах), в лагерных ссылках, массовых депортациях, и НКВДэшных застенках. Так фейковый «старший брат» «великоросс», постоянно заставлял жить - «младшего брата» («малоросса»), в жестоких «объятиях любви». СОЗДАНИЕ ИСТОРИЧЕСКОЙ МИФОЛОГИИ РОССИЙСКОЙ ДЕРЖАВЫ: Еще во времена княжения Василия III (1505—1533) в Московии зародилась идея величия, которую высказал представитель Московского православия монах Филофей: «Два Рима пали, а третий стоит, а четвертому не быть». С тех пор у русских, зарождается мысль ШОВИНИСТИЧЕСКОГО всемогущества и ПУТИНСКОЙ «богоизбранности», что «Москва — третий и последний Рим». Эти мысли распространялись и утверждались в Московии. Сколько крови было пролито московскими князьями, а позже — царями ради этой идеи-бреда. В царствование Ивана IV (Грозного) - притязания Московии на наследство не только Киевской Руси, а и Византийской империи усиливаются: Так, по преданию, шапка Мономаха, якобы подаренная киевскому князю Владимиру Мономаху его дедом — базилевсом Константином IX, считалась символом передачи власти Византией - Киевской Руси. Учитывая то, что первым Суздальским князем был шестой сын Владимира Мономаха Юрий Долгорукий, то наличие в Московии этой шапки является «доказательством» наследственных прав московских правителей не только на Киевский великокняжеский престол, а и на наследство бывшей Византийской империи. Далее было составлено, ложное завещание Владимира Мономаха о передаче «наследственных прав» сыну Мономаха, Юрию Долгорукому, покорителю так называемой «Залещанськой» земли. Все это было выдумкой. На самом деле, шапка Мономаха была золотой Бухарской тюбетейкой, которую Хан Узбек подарил Ивану Калите (1319—1340), который приспособил эту тюбетейку, для своего возвеличивания. (Логвин Ю. «Кобыла, Калита и тюбетейка «Мономаха» / / Время. — Киев, 1997, 27 марта). Иван IV (Грозный) впервые в 1547г. венчался в церкви с титулом Московского царя, как «подражатель» греческих и римских императоров. Из 37 подписей, которые скрепили грамоту, присланную из Константинополя в Москву, 35 оказались поддельными. Так Иван Грозный, стал «наследником византийских императоров». Так узаконилась ложь. Массированную государственную фальсификацию истории своего народа начал Петр I. Он впервые в 1701 г. издал указ об изъятии у покоренных народов всех письменных национальных памятников: летописей, хронографов, хроник, древних исторических записей, церковных документов, архивов и т.д... Особенно это касалось Украины-Руси (ОНО И ПОНЯТНО). В 1716 г. Петр I «снимает копию» с так называемой Кенигсбергской летописи, где было показано «объединение» древнего летописания Киевского и Московского княжеств и обосновывалось единство славянских и финских земель. Однако доступ к «копии»-фальшивке, как и к самому оригиналу, был закрыт. Эта Петрова фальсификация стала основой для дальнейших фальсификаций — написание т. н. «Общерусских летописных сводов», в которых обосновывалось право Московии на наследственность Киевской Руси. На основе этих фальсификаций 22 октября 1721г. Московия объявила себя Российской империей, а московитов — русскими. Так была украдена у законных наследников Киевской Руси — украинцев историческое название Русь. Петр завез из Европы большое количество специалистов, в том числе и профессионалов-историков, которых привлек к написанию и фальсификации истории Российского государства. Для этого каждый иностранец, поступил на государственную службу, давал присягу о неразглашении государственной тайны и обязывался никогда не покидать Московское государство. Возникает вопрос, какие могут быть, государственные тайны, при «обработке русской истории» древних времен ?? В любой цивилизованной, Европейской стране, после 30-50 лет, рассекречивается все архивы. Российская Путинская империя, очень боится правды о своем прошлом. Смертельно боится! После Петра I, который превратил Московию в Российское государство, элита Московии начала задумываться о необходимости создания целостной истории собственного государства. За это дело тщательно взялась императрица Екатерина II (1762—1796), не допускавшая мысли о том, что в царском роду, она может быть - среди рядовой татаро-монгольской знати. Екатерина II, европейски образованный человек, ознакомившись с архивными первоисточниками, обратила внимание, что вся история, руцкого государства, держится на словесной былинной мифологии, и не имеет доказательной базы. Поэтому Екатерина II своим указом от 4 декабря 1783 создает «Комиссию для составления записок о древней истории преимущественно России» под руководством и присмотром графа А. П. Шувалова, в составе 10 выдающихся историков. Основная задача, которая была поставлена перед комиссией, заключалась в том, чтобы за счет переработок летописей, написания новых летописных сводов и других фальсификаций обосновать «законность» присвоения Московией исторического наследия Киевской Руси, и создание исторической мифологии государства Российского. Комиссия работала 10 лет. В 1792 г. «Екатерининская история» увидела свет. Работа комиссии проводилась в следующих направлениях: — Сбор всех письменных документов (летописей, архивов и т.п.). Эта работа уже частично было сделано Петром I. Сбор материалов проводился не только из своей страны, а также из других стран — Польши, Турции и др...; — Изучение, фальсификация, переписывание и уничтожение исторических материалов. Так были переписаны летописи: «Слово о полку Игореве», «Повесть временных лет», «Лаврентьевская летопись» и многие другие. Некоторые летописи переписывались по несколько раз, а оригиналы уничтожались или засекречивались. Так, были засекречены «Скифская история» А. И. Лызлова, изданной в 1776 и 1787 гг..., «История Российская с древнейших времен» В. Н. Татищева, изданная 1747г. В «Скифской истории» А. И. Лызлова указывается, что жители Московии — это отдельный обособленный самобытный народ, ничего общего не имеет с Русью (мск), Литвой, поляками и т.д.; — Написание новых «общерусских сводов», которые писались в XVIII в., а подавались так, что они XI, XIII, XIVвв. Все эти своды, проповедовали «общерусскую идею». *Это в то время, когда на Киевской земле, жили Славянские племена (поляне, древляне, северяне и др.).*которые уже были христианами, а в «Залещанських» "Руцких" землях, жили финские полудикие племена (мурома, меря, весь, мокша и др.) , которые находились в полудиком состоянии, и эти разные племена, не имели, в своей истории, ничего общего вплоть до XVI в.; — Для обоснования единства Киевской Руси и финских племен, были написаны тысячи различных сводов. Все эти своды и летописи, как указывается в романе-исследовании В. Белинского, есть только в переписанном виде, и ни одного оригинала. НИ ОДНОГО!! Все это указывает, на невероятные по масштабам бесстыдства и наглости фальсификации, при создании истории Государства Российского. Нельзя вечно жить во лжи! ПРИШЛО ВРЕМЯ, чтобы Украинские историки, написали правдивую историю Украины, которая основывалась бы, не на сфальсифицированных Екатериной II летописях, и заново написанных в XVIII веке «общерусских летописных сводах», а ИМЕННО на исторических фактах, зафиксированных в документах, в частности таких стран, как : Польша, Турция, Греция, Иран и др... ЛЮДИ ДОЛЖНЫ ЗНАТЬ ПРАВДУ!!

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 12:17

РУСЬ-ким (?) вважав себе і вважає кожен українець, (або інакше русином, русичем, рутеном - це по-європейському, тобто руським від Русь) і не треба плутати з пьєтропєрьвовскім - "русс-с-сскім" (з двома с), бо це прітяжатєльноє прілагатєльноє, або присвійний прикметник по-нашому... всі нації в світі - "імья сущєствітєльноє" - іменник, а тільки "русскіє" - прілагатєльниє... +Andrew Moffot , вивчайте предмет доскіпливіше...Після перемоги у Північній війні проти Швеції та придушення спротиву українського народу на чолі з гетьманом Іваном Мазепою у 1721 році московський цар Пьйотр Первій проголосив себе імператором, а назву свєї держави Московії змінив на "Россия" - візантійська транскрипція назви давньої української імперії Руси (доречі й герб Російської імперії було взято Петром візантійський - чорний двоголовий орел). ... Він заявив: "Отныне народ московский будет зваться народом русским!" За те, щоб західні писці віднині писали Russia заміст Moscovia Пьотр заплатив золотом. Таким чином він хотів, аби його новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею знаноїї Руси( Київської), що існувала до 12-13 сторіччя. ...Він хотів, аби на заході вважали, що у Східній Європи споконвічно панували лише москвини-росіяни. Слід визнати, що йому, на жаль, це вдалося - Захід переважно й досьогодні так думає. ...Петрові було легше це робити, знищивши істиного спадкоємця Руси - Україну, та проголосити українців малоросами та частиною виликоросійського народу. Тож русини-українці змушені втратити не лише державу, а й історію і початком цього процесу було "воосоєдінєніє" за Б. хмельницького...(окрема тема). Ось де коріння національної політики Росії Тут слід згадати й про походження назви "Україна". Це звісно ніяка не "окраїна" (такого слова в укр. мові взагалі нема - є "околиця"), бо у 12 сторіччі, коли ця назва виникла, поруч не було жодної держави, яка могла б назвати могутню ще імперію - Русь зі столицею в Києві своєю "окраїною" (Москва, наприклад, була лише(!) заснована у 1147 році). Натомість ймовірно, що назва "Україна" складається з двох слів: "у" (тобто "в", "всередині") та "країна". Так позначалася метрополія, або етнічні землі русинів - господарів імперії Київської Руси, без урахування колоній. Тобто Русь (імперія) мінус колонії дорівнює У-країна ("внутрішні землі"). В німецькій мові теж існує подібний термін - Inland (in - в, у, Land - земля, країна), що вживається на противагу Ausland (закордон). Виникнення цієї назви було зумовлено тодішніми процесами розпаду імперії та необхідності окремого позначення її "неколоніальних" територій.Вперше в Іпатському списку «Повісті минулих літ», де літописець розповідає про смерть переяславського князя Володимира Глібовича у 1187 р., сказано: «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато потужила». Через два роки, у 1189 р., було відзначено, що князь Ростислав приїхав «до України Галицької»... Але стара назва Русь зберігалася за Україною аж до середини 15-го сторіччя про що свідчать числені документи та літописи, а за її окремими частинами - до 19-го (Галичина) та 20-го (Закарпаття) столітть. А Росія має до історичного та культурного спадку Київської Руси приблизно таке ж відношення, як до відповідного спадку Римської Імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania)..."

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 12:15

Московітський історик Е. Ільїна пише: "Та що тут дивуватись... коли навіть совєтський академік А. Орлов у книзі "Володимир Мономах" (видання Академії наук СРСР, 1946) пише "Русь"-розуміє "Росія", тобто "забув" академік (а не знати цього він не міг), що наша Вітчизна (Росія) Руссю стала називатися щойно з 17-го століття..."... такі помилки можна пробачити німецьким історикам, але коли такі письмові "помилки" зустрічаються в сучасних російських істориків – знайте: цей і с т о р и к або невіглас, або так званий великодержавник... Написано "російська" і все зрозуміло – це "історія Росии". Якщо ж поставити інший знак, тобто написати "руська", як і писали в листах та документах тих часів, будемо мати інший результат, а саме – історію України. Бо все, що творилося на території України, за винятком проїзду Катерини Другої до Одеси, все, що написано на території України, "Слово о полку Ігоревім", Літописи – ВСЕ ЦЕ НАЛЕЖИТЬ УКРАЇНІ І УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ".

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 12:11

Про походження московської мови: "З 4-томного етимологічного словника О.Н.Трубачова професор М. Фаснер вибрав та проаналізував походження 10779 російських слів, і дійшов до висновку, що: 6304 слів, або 58,3%, є запозиченими з інших європейських мов; 1119 слів, або 10,3%, є невідомого походження; 3191 слово, або 29,5%, українського походження; 72 слова, або 0,8%, загальносхіднослов'янського походження; 93 слова, або 0,9%, російського, тобто московського, походження." http://narodna.pravda.com.ua/culture/4a4f998984f4d/

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 12:05

...сучасна так звана російська мова – це пародійне середньовічне "есперанто", штучно створене на базі РУсинСЬКОЇ (української) мови і посутньо "статарщене" після того, як Московсько-Суздальські землі потрапили в залежність від Орди... ...часто-густо до словосполучень додавалося по кілька українських(!!!)взаємозаперечувальних слів ("є", "ні", "лє", "ні"), вочевидь, аби підсилити пародійність звучання та полегшити розуміння вторинності "новомови" для задурених краян, для дослідників майбутнього. "Буду-ще-є", "на-сто-я-ще-є", "наступ-лє-ні-є", "напад-є-ні-є", "по-ра-жє-ні-є", "пора-бо-ще-ні-є", "по-бо-є-ще", "по-ні-маєш", "оглав-лє-ні-є", "заблужд-є-ні-є", "дє-лє-ні-є", "удар-є-ні-є", "росте-ні-є","лє-то", "є-с-ть", "є-що","є-то", "є-ті", "розум-є-ні-є", "глум-лє-ні-є" "і так далі-є"... Як бачимо, "ісконно русскіє слова" розкладаються на питомі українські складові. Коли, хто і навіщо "бавився" у такі мовотворчі "ігри" – нині можемо тільки здогадуватись... але якщо згадати де навчили читати-писати помора Ломоносова, то відповідь очевидна ! Аксіома. РОЗУМ Е НИ Е ? - РОЗУМ-Є7-НІ !-Є?

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 11:40

Чурка черножопая, на каком языке написаны законы, летописи, грамоты XI-XV веков? Неужто на дупомове? На каком языке писал царь всея Руси Иоанн Васильевич? Даже хохлатый псевдогетман Орлик в XVIII не знал никакой мовы, и писал на обычном русском языке. Бедняга даже не знал, что его зовут "Пылып" и подписывался "Филипп". Мабуть вин - ахэнт Путина.И кстати, именно Орлик писал, что хохлы - это хазары. Или это опять Екатерина придумала?

us Чмо из лемберга, 14.08.2019 11:20

У Кулиша в роду немцы и жиды и писал он книга по немецкому, а грамматику для рагулей написал специально на австро-венгерские деньги ... Мыкола- чмо туповатое как и все из подстилки из Лемберга

us Мыкола рагуль, 14.08.2019 11:16

Мыкола - кизяк з полоныны, сын польского пидараса и пользованную турками кухарки ... что ты там чирикаешь про мову? А знаешь что Гринченко- австрийский жид по матери ??:))) ты прежде чем философствовать , утри морду до польских соплей и прожуй кизяки ...

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 11:00

Дуже важливо ніколи не плутати ! РУСЬку розмовну народну мову Русі синів (русинів) праукраїнців, на якій розмовляв РУсинСЬКИЙ нарід (від слів РУСЬ і КИЙів) - з отим придуманим дячками Києво-Могилянки "русскім язіком", який по суті виникати почав лише в XVII сторіччі...бо на цьому, здавалось, безневинному і заснована віковічна брехня московії.Ще свого часу Даль ( син голандця і француженки!) засновник словника російської мови пропонував назвати її великоросійським наречієм РУСЬкого язика...бо не міг Даль так відверто і в очі брехати своїм сучасникам, які достовірно і наочно були свідками дісного стану речей при створення новомови - "русскаґо язика" ! © МИКОЛА РУСИН https://www.youtube.com/watch?v=j3LhEdsdAo8&feature=share&fbclid=IwAR1bJDgQgXV66Oi1CrgppK2njWd-29B8GD7dYfqTDc5NpAH8j75Xu0Jg0qQ

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 10:44

Чурка черножопая, ты сама поняла, что настрочила? Екатерина подделала ВСЕ исторические документы.))))))) Быдло, у тебя шизофрения. Чтобы подделать все исторические документы, нужно бригаду под 100 человек, которая лет бы 100 потела. И то не получится, потому, что возраст подделки легко выявить. Мало того, что у нее не было доступа ко всем документам, многие были найдены после ее правления, многие из хранятся заграницей. Например, послания Ивана Грозного - царя всея РУСИ (а в некоторых письмах "РОСИИ") Хохлобыдлу рассказали, что Название "Россия" Петр Первый ввел, оно и поверило. ))))) А арабского путешественника Абу Хамида Мухаммада аль-Гарнати тоже Екатерина подделала? Тупость хохлату не знает границ.

ua Гость, 14.08.2019 10:40

а иначе и быть не могло- если на этой территории размножались близкие родственники более 700 лет...хотя есть эксперимент по пределам деградации с положительным исходом, но там участвовали даже не мыши, а крысы

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 10:35

...якщо в голові замість мізків - крємль і кісєль, то це вже діагноз.

nl гость, 14.08.2019 05:33

А ведь нужно понести ответственность в суде "за все: и за войну в Донбассе ценой в более 13 тысяч погибших и сотни тысяч искалеченных физически и духовно сограждан, и за нищенскую убогую жизнь на «мирной» территории".

nl гость, 14.08.2019 05:27

Помним и это, что какая может быть любовь к оукраю,оукраине (Украине) - это же географическое понятие... история жизни нам даёт в настоящую любовь Малую Русь: Малороссию - Славно-Вернорусь на все времена жизни!

nl гость, 14.08.2019 05:25

Помним, что "основоположник Галицко-Волынского княжества Данило Галицкий – принадлежит роду Рюриковичей. В это же время Владимиро-Суздальским княжеством правит Святослав Всеволодович (Князь Новгородский, Юрьевский, Переяславский, Суздальский и Владимирский). Он какого рода-племени? Тоже Рюрикович, правильно? Это двоюродные братья. Вы же сами, в «Хронологии Галицко-Волынской летописи» пишите, что Данило Галицкий вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами на реке Калке: «Даниил первым перешёл реку, сражался в центре и был ранен».

nl гость, 14.08.2019 05:23

Помним и это, что "в Правде и Единстве сила Великой Руси"… ...а "первый пункт «Эмского указа» запрещающий ввозить из-за границы, на территорию Малороссии книги на украинском языке. Этот пункт, как вы помните, связан с докладом комиссии обнародовавшей факт перевода «Тараса Бульбы» на украинский язык, где слова «русская земля, русский, устранены и заменены (самочинно и своевольно) словами Украина, украинская земля,украинец" (НК: Политика: Вести Киевской Руси: Для чего П. Кулиш создавал украинский язык и почему отрёкся от него . 29.01.2017 года).

nl гость, 14.08.2019 05:22

Помним. Только сильная Донбасская Славно-Вернорусь на все времена жизни!

nl гость, 14.08.2019 05:20

МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 05:02МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 (05:02). ... "любовь к Украине"... а какая может быть любовь к оукраю,оукраине (Украине) - это же географическое понятие... история жизни нам даёт в настоящую любовь Малую Русь: Малороссию - Славно-Вернорусь

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 05:02

Казнили за любовь к Украине: преступления русских оккупантов без срока давности ­...прізвище Куліш мабуть "раздражало" ... Источник: Инфорпост © https://inforpost.com/news/2019-03-24-16832?fbclid=IwAR3nU98h2v_QjBDfXmWZaPg1enOmOoVY4Qg4VOmzI2M3JyFEKyq_y-8z50c

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 04:22

...нколи б не подумав, що шизофрєнія відноситься до інфекцій геополітичного генезісу і набере такого епідеміологічного розмаху...тепер окрім компютерних "вірусів" маємо ще й вірус "кісєль-ТВ" пархато-кремлядської етиології !.. І "вапрос канєчьна" не в тому, що московія ніколи немала ніякого відношення до Русі зі столицею в Києві і навіть не в тому, що коли державне утворення під назвою Русь перестала існувати саме під такою назвою - то московії, як державно-територіального утворення - логічно і самого терміну з такою назвою ще й помині не було як такого фізично на той час - на треба "блукати" в термінах, часі і просторі і ...не детермінуйте в угоду петрупєрваму... руська мова і російська (ілі руцссская) це дві великі різниці - ще й дотепер так кажуть в Одесі !...руські або русини - це праукраїнці !А москвини, московити "самоназвавшієся руссскімі" (з двома с) - це теперішні росіяни і мають відношення до Русі (ще раз !) зі столицею в Києві таке ж відношення як румуни в Румунії (ROMANIA) до римлян в Римської імперії (ROMA)... хоч корень одинаковий, але ніякому румунУ не взбреде в голову навіть після бодуна назвати себе румусскімі, чи ромоссіянами (як грецький варіант) в угоду і з претензіями на "істарічєскі вєлікоє наследіє" Александра Македонського , ба чи навіть Юлія Цезаря. А московити і оком не зморгнувши обізвавшись праваславной Руссю (RUSSIA- грецьк. по англійському звучить як - "раша" !) аж тільки в 1721 році запретендували на і "свойо крєщєніє" Володимиром в 988 році коли там, на той час, де тепер Моква було лише болото і в ньому бумкали жаби - "квакушкі"... ось такі наслідки детермінізму петрапєрвага... Демагогія - це не наука, а цим терміном означено засіб як з удаваного і вірттуального примусити опонента повірити в це, як в дійсне, апріорі знаючи, що це локшина на вуха та вважаючи і приймаючи знову таки за дійсне те, що слухач твій просто лох...?

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 04:20

ІСТОРІЯ РОСІЇ СФАЛЬСИФІКОВАНА Фальсифікація російської історії у повномасштабному вигляді відбулася під час правління Катерини II в самому кінці XVIII століття. Імператриця особисто складала і редагувала «Історію Росії», правлячи при цьому історичні документи, даючи розпорядження по знищенню деяких документів і по написанню фальшивок. Про це пише Аналітична газета «Секретные исследования», статтю з якої відтворюю нижче мовою орігиналу. ФАЛЬСИФИКАЦИЯ ИСТОРИИ РОССИИ http://patent.net.ua/intellectus/inteligibilisation/facts/1875/ua.html

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 04:17

Я молитись мушу За Україну, за народну душу. Вона в мені і житиме вовік ... © Пантелеймон Куліш.

md гость, 14.08.2019 04:03

Своевременная публикация для разъяснения истории жизни!

md гость, 14.08.2019 04:01

Помним. Только сильная Донбасская Славно-Вернорусь на все времена жизни!

md гость, 14.08.2019 04:00

Помним, что "основоположник Галицко-Волынского княжества Данило Галицкий – принадлежит роду Рюриковичей. В это же время Владимиро-Суздальским княжеством правит Святослав Всеволодович (Князь Новгородский, Юрьевский, Переяславский, Суздальский и Владимирский). Он какого рода-племени? Тоже Рюрикович, правильно? Это двоюродные братья. Вы же сами, в «Хронологии Галицко-Волынской летописи» пишите, что Данило Галицкий вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами на реке Калке: «Даниил первым перешёл реку, сражался в центре и был ранен».

md гость, 14.08.2019 03:59

Помним, что "основоположник Галицко-Волынского княжества Данило Галицкий – принадлежит роду Рюриковичей. В это же время Владимиро-Суздальским княжеством правит Святослав Всеволодович (Князь Новгородский, Юрьевский, Переяславский, Суздальский и Владимирский). Он какого рода-племени? Тоже Рюрикович, правильно? Это двоюродные братья. Вы же сами, в «Хронологии Галицко-Волынской летописи» пишите, что Данило Галицкий вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами на реке Калке: «Даниил первым перешёл реку, сражался в центре и был ранен».Помним, что "основоположник Галицко-Волынского княжества Данило Галицкий – принадлежит роду Рюриковичей. В это же время Владимиро-Суздальским княжеством правит Святослав Всеволодович (Князь Новгородский, Юрьевский, Переяславский, Суздальский и Владимирский). Он какого рода-племени? Тоже Рюрикович, правильно? Это двоюродные братья. Вы же сами, в «Хронологии Галицко-Волынской летописи» пишите, что Данило Галицкий вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами на реке Калке: «Даниил первым перешёл реку, сражался в центре и был ранен».

md гость, 14.08.2019 03:57

Помним и это, что "в Правде и Единстве сила Великой Руси"… ...а "первый пункт «Эмского указа» запрещающий ввозить из-за границы, на территорию Малороссии книги на украинском языке. Этот пункт, как вы помните, связан с докладом комиссии обнародовавшей факт перевода «Тараса Бульбы» на украинский язык, где слова «русская земля, русский, устранены и заменены (самочинно и своевольно) словами Украина, украинская земля,украинец" (НК: Политика: Вести Киевской Руси: Для чего П. Кулиш создавал украинский язык и почему отрёкся от него . 29.01.2017 года).

md гость, 14.08.2019 03:56

МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 (03:23). А на плохом сельском наречии не стоит рассуждать...

md гость, 14.08.2019 03:51

Помним. Только сильная Донбасская Славно-Вернорусь на все времена жизни!

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 03:24

Тернистий шлях українства 1626 рік Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Святої Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання. 1627 рік Указом царя Михайла Федоровича Романова, та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити. 1662 рік Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького. 1667 рік Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (саме таку назву дано українським книжкам) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни». 1669 рік Після Люблінської унії, гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству. 1672 рік Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу. 1677 рік Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими». 1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою. 1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»). 1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха. 1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою. 1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки. 1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено). 1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві. 1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы... особливого наречия в оных не было». 1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні. 1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження. 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки. 1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління. 1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг. 1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях. 1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні. 1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні. 1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії. 1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко. 1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії. 1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії. 1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні). 1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края». 1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури. 1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.). 1859 р. — Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині. 1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих. 1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»). 1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України. 1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами. 1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії. 1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою. 1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.). 1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. 1895 р. — Заборона українських книжок для дітей. 1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві. 1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури. 1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности». 1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей». 1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. 1914 р., вересень — Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (30 тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах).1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру. 1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну. 1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні). 1918 р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини. 1918 р., листопад — Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя. 1918 р., 21 листопада — Поляки захопили Львів. 1918 р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією. 1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну. 1918 р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі. 1919 р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном. 1919 р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород. 1919 р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії. 1919 р., травень—червень — Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна. 1919 р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями. 1919 р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну. 1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України). 1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ. 1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси, підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти. 1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини). 1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна. 1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні. 1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян. 1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України. 1926 р., 25 травня Вбивство С. Петлюри в Парижі. 1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ). 1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід. 1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів. 1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ). 1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти. 1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.). 1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви. 1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР. 1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором. 1932 р., 23 грудня — Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д. Данилишина. 1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури. 1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою. Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села. 1933 р. — Погром українців на Кубані. 1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації. 1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції. 1934 р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політичних діячів. 1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін. 1936 р., 13 січня — Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари. 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру. 1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»). 1937 р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями. 1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка. 1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У. 1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту). 1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР». 1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України. 1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі. 1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня. 1939 р. — Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам). 1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР. 1941 р., січень «Процес 59» членів ОУН у Львові. 1941 р., 22 червня — Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (30 червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня — Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано 30 тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки. 1941 р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом — і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.). 1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.). 1941 р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина). 1941 р., 19 серпня — Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору. 1941 р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.1941 р., 30 серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського. 1941 р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів. 1941 р., грудень — Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги. 1942 р., 13 лютого — Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб). 1942 р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Банд ери Д. Мирона-Орлика. 1942 р., 25 липня — Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті. 1944 р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся). 1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України. 1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим. 1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві. 1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим. 1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.). 1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»). 1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі». 1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»). 1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів). 1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві. 1950 р., 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич). 1950 р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина). 1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської). 1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб). 1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди. 1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій). 1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України). 1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським. 1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари. 1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік. 1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу. 1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР. 1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»). 1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.). 1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму). 1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві. 1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів. 1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації. 1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині. 1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт. 1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока. 1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові. 1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.]. 1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років. 1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання). 1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання). 1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації). 1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії). 1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова. 1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР. 1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко. 1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької. 1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації. 1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко. 1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус. 1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду. 1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР. 1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР. .

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 03:23

...цей "гость" вже задовбав своїм невіглаством...якщо історичні події розкласти хронологічно з прив'язкою до географії і вживати суспільно-політичні терміни тільки в тих часових відрізках, з часу яких вони виникли, то вся ахінея цього "гостя" виявляється простою мильною бульбашкою та аферою з кремлядьсько-пархатої колокольні.

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 03:11

Ірина Фаріон про церкву, освіту, мову.велике Інтерв'ю на телеканалі Луцька | квітень '18 https://www.youtube.com/watch?v=ILrYSQFFILc

us гость, 14.08.2019 03:11

Помним и это, что "в Правде и Единстве сила Великой Руси"… ...а "первый пункт «Эмского указа» запрещающий ввозить из-за границы, на территорию Малороссии книги на украинском языке. Этот пункт, как вы помните, связан с докладом комиссии обнародовавшей факт перевода «Тараса Бульбы» на украинский язык, где слова «русская земля, русский, устранены и заменены (самочинно и своевольно) словами Украина, украинская земля,украинец" (НК: Политика: Вести Киевской Руси: Для чего П. Кулиш создавал украинский язык и почему отрёкся от него . 29.01.2017 года).

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 03:04

...і ще ПРО одну побрехеньку, яка лиє воду на млин москворотатої пропаганди з московської колокольні (і не тільки!) - в Сонячному Закарпатті, "аказиваєтся" є села, в яких живуть корінні вєнґри ! Шановні ! - Угри, а українці добре знають назву основного племені з під Уралу яке лише одну ! тисячу років тому перевалило через Карпати і "віднайшло" собі батьківщину в Дунайській рівнині !.. Але і по той бік Капат і по інший там вже жив місцевий люд - русини (Русі сини)!.. і не одну тисячу років ! - погугліть про смт. Королево - буцімто з корінними "вєнґрами" - там досліджено археологічні розкопки поселення якому близько мільйона років - зарепетуєте - фантастика укрів !.. добре немає змоги показаті тут дані спекторологічного дослідження матеріалу розкопок - тоді ближче до наших днів - Буда і Пешт, два турецькі міста по обидва боки Дунаю відколи стали Будапєшьтом і столицею угорців (хунгарів), а РУсинСЬКЕ місто Доброчин (добро чинити) відколи стало "Дєбьрєцєном" , а озеро Болото коли перейменувалось на хранцузьський лад "БОолотон"? .. в Закарпатській обл. Перечинському районі - здогадалися ? правильно - районний центр - місто Перечин зберегло свою РУсинСЬКУ назву...не формат тут продовжувати, але багато в чому навіть і фахівці ще не обізнані щодо українських (русинських) топонімів, гідронімів за сучасними межами нашої держави, то, окрім Угорщини, Словаччини,Румунії, Польщі,Білорусі, але і РФ, їх чимало і в інших сусідніх державах на наших прадавніх етнічних територіях. Берестя, Пінськ, Кам'янець, Дорогочин, Малорита, Косово, Рось (міста), Піна (ріка) в Білорусі на Берестейсько-Пінсько-Турівських землях, де й до сьогодні незайшле населення розмовляє практично поліським діалектом нашої мови. Знаково, для мислячих, звучить наймення Турово-Пінщина, зафіксоване ще недавніми совєтськими мапами - «Загороддя». (За городами, містами метрополії Галицько-Волинсько-Київської). Порівняймо із «Заліссям» (за лісами стосовно Києва) — назвою Володимиро-Суздальських земель у літописній Київській державі. ... і т.д і т.п.

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 03:00

Україна. Повернення своєї історії – документальний фільм-дослідження. Наша історія – лише набір вигаданих фактів та чужих героїв. Протягом століть існували таємні групи людей, які створювали для українців паралельну реальність. 400 років ними керував один центр. Архів репресивних органів ЦК Компартії України розсекретили всього торік. За справою одного етнографа почали відкриватися масштабні фальсифікації історії. Чому вбивали тих, хто збирав по селах народні обряди? Ким насправді була дружина Ярослава Мудрого, яку росіяни назвали своєю святою, та де вона похована? Звідки насправді був родом Ілля Муромець? Ми зібрали команду науковців, які вперше за 1000 років розкриють історичну аферу. Дивіться документальний проект Україна. Повернення своєї історії онлайн. https://www.youtube.com/watch?v=j3LhEdsdAo8&feature=share&fbclid=IwAR06HcyFauKcQCOC_x-3tkUjixZS2A4zCwvlnLmIih3AqjrFuBqsuBwLunA

us гость, 14.08.2019 02:50

Помним и это: «…общерусский язык так же понятен для малороссов как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссами и в особенности поляками, так называемый, украинский язык».

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 02:47

...РУсинСЬКИЙ народ , русини - писали (ПИСАЛИ ! - НЕ розМОВляли !)запозиченою з Візантії староболгарською або церковнослов'янською мовою, яка значно відрізнялася від їх рідної мови усного спілкування. Однак, уважне дослідження київських та галицьких літописів та світської літератури ХІ -- ХІІІ ст., розпочате А.Кримським і продовжене сучасними лінгвістами, відкрило в них виразний пласт української лексики. Ось лише деякі приклади: парубок, виникнути, окріп, глум, вежа, батіг, виринути, недбальство, віття, гілля, колода, жито, стегно, лічба, сякий, кицька, трясця, коло, яруга, кожух, оболонь, гай, полонина, гребля, рілля, глей, глечик, багаття, криниця, збіжжя, лазня та багато інших. По-українськи звучать літописні київські топоніми: Печерська Лавра, Видубичі, Либідь, Довбичка, Киянка, урочище Угорське та ін. Відомий меч ХІ ст. з написом українською мовою "коваль Людота"......такі міста, як Дебрецин (Угорщина), Галаць (Румунія), озеро Балатон (Угорщина). Навіть не всім фахівцям відомо, що колись то були русинські міста Доброчин і Галич (на Дунаї), а озеро іменувалося просто Болото....Отже, сучасне мовознавство дозволяє говорити про початок формування української мови у УІ ст. (Шевельов, 1996, с.205). У ХІ-ХІІІ ст. південна Русь розмовляла праукраїнською мовою. Північніше в цей час формувалися прабілоруська та праросійська мови...

us гость, 14.08.2019 02:46

И такое было. А "украинский язык – это упрощённый вариант русского, придуманный с целью распространения грамотности среди простого народа".

us гость, 14.08.2019 02:42

ЧТО БЫЛО в действительности: а "Кулиш (Пантелеймон Кулиш) ... придумал упрощённый вариант русского языка. Чтобы облегчить науку для селян, которым за работой просто некогда изучать полную и более сложную русскую грамматику".

us гость, 14.08.2019 02:40

А "Кулиш (Пантелеймон Кулиш) ... придумал упрощённый вариант русского языка. Чтобы облегчить науку для селян, которым за работой просто некогда изучать полную и более сложную русскую грамматику".

us гость, 14.08.2019 02:33

Помним, что "основоположник Галицко-Волынского княжества Данило Галицкий – принадлежит роду Рюриковичей. В это же время Владимиро-Суздальским княжеством правит Святослав Всеволодович (Князь Новгородский, Юрьевский, Переяславский, Суздальский и Владимирский). Он какого рода-племени? Тоже Рюрикович, правильно? Это двоюродные братья. Вы же сами, в «Хронологии Галицко-Волынской летописи» пишите, что Данило Галицкий вместе с другими русскими князьями, сражался с монголами на реке Калке: «Даниил первым перешёл реку, сражался в центре и был ранен».

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 02:28

Быдло, учи историю. Какая нах куевская метрополия? Хазарский городок Куайв присоединил к Руси Новгородский князь Олег Вещий в 882 году. А до этого мало кто вообще знал про его существование. А население: "А там живут тысячи магрибинцев" (Абу Хамид Мухаммад аль-Гарнати XI век.) Чурки вы черножопые а не славяне.)))

us гость, 14.08.2019 02:27

А "реки крови, пролитые в Одессе, Мариуполе, Донецке и Луганске, всё окончательно расставили на свои места: я теперь принципиально не говорю по-украински. Так как все события последних трёх лет, для меня являются доказательством того, что главной целью культивирующих Украину как анти-Россию – это уничтожения и Украины и России".

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 02:25

...для "руцкачєлюстнага насєлєнія " яке населили в Україну, НЕ НАРОДИЛИ - ....Руцсскіє* - боятся всего настоящего национального, как в доме повешенного боятся веревки - потому что если копнуть, то вылезет недавняя сконструированная искусственность всего "русского национального" и обнаружится нерусскость их предков. Поэтому русскими придумываются всё новые и новые "критерии русскости". Поэтому есть русская имперская культура (Пушкин, "Толсто-евский" и т.д.), но нет русской народной, национальной культуры. Поэтому в русском языке нет диалектов, аналогичных диалектам в языках этнических народов - потому что распространялся русский язык не "снизу вверх" (от говоров коренного населения к литературному), а сверху вниз - от государства через церкви, школы, армию и учереждения - для "обрусения" местного населения. (термін введений німкенею Катериною ІІ і тому звучить як "обмасляти" масло - бо як московит міг "обрусівать" РУСЬкий люд (від слів РУСЬ і КИЙів) - РУСІ синів, (русинів) по сучасному - українців? ) Поэтому русские нигде в Мире не образуют этнических диаспор. Поэтому комична по своей сути ситуация, когда национализм в России слово ругательное. Комична потому, что на всю Россию есть несколько человек называющих себя русскими националистами, при отсутствии в России самого предмета национализма - русской нации. Татарская, чеченская, эрзянская и.т.д нации на России есть, а русской - нет. Нет ни этнической русской нации, ни политической русской нации, ни етнической русской культури ... НЕТ !!! - нетна картах и географіческой етніческой "русской" територии этих притяжательних прилагательних "руцсскіх" !!! АКСИОМА ! * до 1721 года (ХVIII cт.) притяжательное прилагательное - русский (с 2-я "с") в текстах надо смело брать в кавычки - этот термин не использовался никем и нигде тем более для обозначения московитов как народа... (нации ?!)? (М,Р)

us гость, 14.08.2019 02:23

А "мой прадед, родившийся в Царской России, на Гуляйпольщине был записан в метрике: малороссом". ... помним и это, что "в действительности была проведена насильственная украинизация Малороссии" (Степан Михайличенко).

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 02:22

МОВА — ЦЕ ЗБРОЯ! Ірина Фаріон на громадському форумі "За українську мову" | травень '18 https://www.youtube.com/watch?v=DJ1oqM2wCdo&t=50s

us гость, 14.08.2019 02:19

Помним и это, что "в действительности была проведена насильственная украинизация Малороссии".

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 02:17

...для "руцкачєлюстнага" невігласа - емоції поганий аргумент , а тим більше, коли їх не виствчає не потрібно обризкувати монітор шмарклями і чєбєряти ніжками, немовби тебе тільки но виграли по-галицьки...маніпулювання перекладом висловів Куліша на російську аж ніяк не змінює змісту того, що мав на увазі Пантелеймон - руська єдність, це зовсім не російське "єдінство" - брехнею свєю московити вже зовсім занурили себе в лайно і "ліхорадочьно" намагаються з нього випливти - "пйорішко" вам в дупу, маніпулятори, брехуни, нікчеми та провокатори... Заслужений статус московщини з невід'ємним її складником, язичієм, – покаянного грішника, "вора в зав'язці" після "явки з повиною". Реально – після того, як буде їй Історією втерто достатнього ворсу. В інтересах рускоязичних створення Асоціації захисту руского язика (АЗРЯ), що поставила б за мету вилучення язичія з обігу на карантин років у 40, аби добровільно самонакладеною епітимією вимолити йому вибаву од повної загибелі. А ні... Що стало з латиною після занепаду Риму? – змертвіла, розсипавшись на купу романських мов. Бо не покаялася вчасно. Без покаяння в рус'яза нема шансу вижити. Власне, й сам термін "рускій" як незаконно самоприсвоєний Москвою давно пора вилучити з обігу, почистити й повернути Україні.

us гость, 14.08.2019 02:12

ПОМНИМ что "украинское общество хочет наказаний для прежней власти" точнее преступного властительства. ... а "политический крах и унижения Порошенко — проявление общего симптома" (симптома ненужности). ...далее необходимо "проведение глубокой конституционной реформы на Украине, результатом которой должна стать децентрализация власти с учетом особого статуса отдельных районов Донецкой и Луганской областей". ... Однако "отказ от выполнения одобренного Советом безопасности ООН комплекса мер может очень серьезно дискредитировать позиции Украины как субъекта международного права".

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 02:00

Я молитись мушу За Україну, за народну душу. Вона в мені і житиме вовік ... © Пантелеймон Куліш.

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 01:56

Чурка черножопая. Язык - это народ. Языческие боги - народные боги. А мова - молва -треп, пустословие.

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 01:54

Рагуль, это твое чуркестанское племя не имеет к Руси и славянам никакого отношения. Вы выблядки хазар, половцев, печенегов, обров, торков, берендеев и прочих черных клобуков. Казак Мамай в шароварах с бандурой на майдане в Кагарлыке)))) Тут только предлоги "в" и "на" славянские. Остальное - о-о-очень средняя Азия.))))))

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 01:53

...коли староРУСЬкі топоніми та гідроніми з приставками "гОрод" (град) були поширені у вжитку РУсиеСЬКОГО народу Русі синів (русинів) то там, де зараз Мо(с)ква (моква- болото, тюрськ.) насправді було лише болото і в ньому жаби бумкали...то ж про росіян якийсь "язік" і мови не може бути... ще одне, знакове - треба мати на увазі, що РУсинСЬКИЙ люд (РУСІ сини - русини, тобто справжній руський нарід) на території Русі зі столицею в Києві розмовляли не на староболгарській книжній (церковно-слов'янській писемній ( !) мові, , а на своїй народній - русинській, тобто - праукраїнській. Бо на той час (не німі і глухі ж були русини! ) ні московії, ні тим більше Росії (еРеФії) просто не існувало, а були угро-фінські і тюрські племена з своїми різноманітними наріччями, які теж не говорили на церковно-слов'янскій мові а тим більше не писали ж кирилицею... - ні Кирило, ні Мефодій просто в цих місцях ніколи не були !..а письмо до московитів прийшло від київських монахів...народна ж, розмовна мова русинів з часом стає літературною українською. Літературною ж російською мовою тільки в ХVІІІ ст. стає змінена староболгарська (церковно-слов'янська) привнесена зовні, але є в ній, набагато менше слов'янізмів, ніж в інших слов'янських народів і зрозуміло чому - ....Слов’янські племена, що заселяли територію сучасної України (волиняни, деревляни, поляни, білі хорвати, уличі, тиверці, сіверяни), нікуди не переміщувалися і стали предками русинів (РУСІ синів) - українського народу. Племена, що займали територію сучасної Білорусії (дреговичі, кривичі, радимичі), стали предками білоруського народу. “Верхнє Подніпров’я та області сучасної Білорусії, як виразно свідчать матеріали гідроніміки та археології, до приходу слов’ян були заселені балтомовними племенами. Ці племена не покинули місць свого проживання і поступово були асимільовані слов’янами”. Ільменські словени утворили окремий псково-новгородський етнос, який у XV–XVI ст. був частково знищений, а частково насильно асимільований Москвою. БІЛЬШ ДЕТАЛІЗОВАНО: - З усіх колоній Київської Русі Новгородська республіка (1137-1478) була заселена значно більшою кількістю вихідців з метрополії - України( тоді - Руси) - ніж Московське князівство. Українська культура, народно- розмовна мова, демократична форма правління - Віче, навіть грошова одиниця - гривня, усе це прижилося у Новгороді краще на відміну від Москви, де панував фіно-угорський й татарський елемент. Пізніше незалежність та самобутність Новгорода була знищена московським царем Іваном Третім. У результаті його походів та масових убивств мирного населення у 15 сторіччі Новгород було приєднано до Московської держави. Ільменські словени утворили окремий псково-новгородський етнос, який у XV–XVI ст. був частково знищений, а частково насильно асимільований Москвою. А в Заліссі на основі змішування слов’янських колоністів з фінами утворився з часом наймолодший східнослов’янський етнос — московити-росіяни.... .... В інкубаційному періоді етногенезу росіян на Заліссі виникла низка князівств, серед них найвідоміше — Володимиро-Суздальське. Земля "Владіміро"-Суздальського князівства була заселена великим фінно-угорським племінним об’єднанням меря. “Колонізація цього краю, яка почалася наприкінці X ст., привела до обрусіння мері ( не плутати з теперішнім терміном - зросійщення !) та формування тут згодом великоруської народності”. Обрусіння мері полягало в прийнятті християнської віри і мовної асиміляції. Це підтверджують археологічні та зокрема антропологічні джерела.... “

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 01:33

...а щоб "расставіть аканчятєльна всє крапкі" над російським "и" - тут московити вже зовсім "збрєнділі" - навіть приказку "атжалі" навіть не замислившись і " ґлазом нє смарґнувші" - то є ще й"вакцина" від майбутніх пандемій і епідемій "від крємля в голові" у прийдешніх поколінь, і це є СИЛА М' ЯКОГО ЗНАКУ у слові РУСЬкий...РУСЬ і КИЙів

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 01:28

..так звані "русскіє люді" не мають ніякого відношення до Русі - тобто народ РУСІ синів (русинів) - РУсинСЬКИЙ, від слів - РУСЬ і КИЙів, це аж ніяк не "русский" з двома "с"... терміни "русский" та "Россия" московити присвоїли собі (вкрали) від тої класичної Русі-України і почали вживати лише в XVIII cт. з 1721 року ...Русь ніколи не входила до складу Тартарі і тим більше до якогось московського улусу, що був лише частиною тої самої "вєлікай тартарії".

ua Игбун Хохлов, 14.08.2019 01:28

Рагуль, как по укропски "город"? "Мисто". А теперь посмотри на карту. Ужгород, Вышгород, Миргород, Новгород-Северский, Новоград Волынский, Белгород Днестровский, Павлоград и пр. А где миста? Нэмае. В Чехии есть Ново-Мисто на Мораве. А на вукраине нет. Где, в каком историческом документе ты видел мову? Нет таких. Это селючий диалект русского языка, разбавленный тюркизмами, германизмами и еще хрен знает чем.

us гость, 14.08.2019 01:25

А "политический крах и унижения Порошенко — проявление общего симптома" (симптома ненужности, негодности). ...далее необходимо "проведение глубокой конституционной реформы на Украине, результатом которой должна стать децентрализация власти с учетом особого статуса отдельных районов Донецкой и Луганской областей". ... Однако "отказ от выполнения одобренного Советом безопасности ООН комплекса мер может очень серьезно дискредитировать позиции Украины как субъекта международного права".

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 01:20

Як до одного з недавніх прикладів того, наскільки активно діє і понині в нашій науці шовіністично-хохлуйський оборонець "исторически сложившейся языковой ситуации", звернуся до діалогу Н. Озерової та О. Білодіда, що його 3 вересня 1999 р. розтиражувала "Комсомольская правда" ("в Украине") під ударно - провокативним заголовком "Мы русский бы выучили только за то, что на нем сочинял наш Шевченко"(!). Чому заголовок діалогу належить потрактовувати як провокативний? Тому, що насправді йдеться у публікації не стільки про культурно-мовне питання, навіть не стільки про російську мову як мову, яку українці знають з запасом цих знань на багато десятиріч, а, може, й сторіч наперед (дай, Боже, щоб свою, українську, ми, українці, так масово знали), скільки про "дві рідні мови" для українців, все про те ж "двуязычие". Тож вже назва діалогу покликана стверджувати, буцімто подібних фальшивих "теорій" дотримувався у своїй практиці й сам Т. Шевченко. Звідси й поблажливе поплескування його по плечу -"наш Шевченко". Мовляв, "у Шевченко есть такие стихи на русском языке, которые составили бы славу самому (!) Александру Сергеевичу Пушкину". Так, напевне є, одначе - чи він, Тарас Шевченко, ваш, милі господа, в даному питанні? Не блюзнірствуйте! Зовсім бо не з прагнення утвердити милу вам двомовність писав він по-російськи свій "Щоденник" та деякі літературні твори, а з цілком земних причин: то це тогочасний реальний стан зі ступенем виробленості певних стилів української літературної мови, то усвідомлення поетом того факту, що заборона для нього писати у першу чергу стосувалася творчості на "малороссийском наречии", то, можливо, ілюзорні сподівання (перша половина 40-х років) "засвітитися" навпрямки, без перекладів (як не зазначити: за деякими винятками, Т. Шевченко ще й досі незадовільно зінтерпретований засобами російської мови!) у петербурзьких літературних колах, як і можливі сподівання на певну винагороду за свою творчу працю. А що ж стосується істинної, глибинної позиції Т. Шевченка у цьому питанні, то ось вона - гранично чітко сформульована:" У їх народ і слово. І в нас народ і слово". Або і ще ясніші, для особливо "непонятливых" його рядки: "Переписав оце свою "Слепую", та й плачу над нею: який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам чорствим кацапським словом"...

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 01:17

На питання: "Як говорили в Київській Русі?" академік В. Ключевський відповідав: "Так, як говорять малороси". За М. Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного малоруського селянина Київщини. "У Києві XII-XIV століть говорили по-малоруськи, але з відомими відмінностями від малоруського наріччя Волині і Галичини; ця відмінність наріччя збереглась і до нашого часу", — писав В. Ягич. Зауважимо, що між давніми русичами і сучасними українцями існує не тільки мовна, а й психо-характерологічна ідентичність, однаковість ментальності. "Українці були реальністю ще за Київської Русі, інша річ, що вони ще не називалися українцями (як і стародавні англійці — англійцями, індійці — індійцями, німці — німцями),"— цілком слушно пише П.Кононенко, грунтуючись на народознавчому аналізі: хіба в "Повчанні дітям" Володимира Мономаха не відчувається у всій повноті так властива українцям "філософія серця", що її згодом науково осмислили Сковорода і Юркевич? "Українізована старослов'янщина" — давньоруська писемна мова поширювалась по всій території Київської держави. "А те, що в усіх монастирях колишньої Росії писали цією староукраїнською мовою, то в цьому немає нічого дивного, бо вся грамота у володінні Рюриковичів у середньовічні часи йшла з київських монастирів. Це ж бо була мова тогочасних культурних людей, як у 19 столітті російські дворяни вживали французьку мову замість рідної..." (Е.Ільїна).

ua МИКОЛА РУСИН, 14.08.2019 01:15

1640 р. Київський митрополит Петро Могила звернувся до Московського царя Михайла Федоровича з пропозицією заснувати в Москві окремий монастир, в якому могли б поселитися високоосвічені київські монахи і навчати дітей письма грецького і слов'янського, московське правління відкинуло цю благородну пропозицію (184 - Jablonowski A. Akademia Kijowosko-Mohilanska. Krakow, 1899-1900, стор. 251.). Не зважаючи на те, що "большенство русскихъ людей, не получивъ никакого образованія, переходило въ дьятельную жизнь... прямо изъ дътской, въ полномъ умственномъ и нравственномъ несовершеннольтіи", як також, не зважаючи на те, що в межах цілої великопростірної Московської держави "не было ни семьи въ истенномъ ея значеній, ни школы... не всъ даже бояре умьли читать" (185 - Гротъ, Я. Петръ Велкiй, какъ просвътитель Pocciи. Сборникъ Отделенія Русскаго языка и словесности императорской академіи наукъ. СПБ.

ru Ил-2, 30.01.2017 18:36

Здаеться тобi - перехрестись може попустить. Кроме Киевской Руси были и другие: Червонная, Чёрная, Белая, Залесская и др. Из летописного изречения:"... И пошли за море к варягам, к руси. Те варяги назывались русью, как другие называются шведы, а иные норманны и англы, а ещё иные готландцы, - вот так и эти.", видно, что южное побережье Балтийского моря было заселено русскими племенами. На острове Руян, нынче немецкий Рюген, была столица Аркона. Немцы это знают, у них есть этнографический музей показывающий их славянское прошлое и они его берегут и охраняют. Так что не приписывай свои недостатки другим, что впрочем характерно для укропов.

ua Ingvar, 30.01.2017 13:51

Мені здається я прочитав статтю та форум обкурених, недалеких, нічого не розуміючих людей в історії обох країн. До 1700 року Росія називалася Московія. Розмовляли люди на "московском наречьи" старослов'янської мови. Назва була Московія ане Русь. Русь була одна Київська. Про яку першу російську мову стаття. Бред

ua Гость, 30.01.2017 02:13

И не в том беда, что одно из местных наречий узаконили и даже довели до статуса государственного, а в том, что манипулируя этим языком, развязывают войну и смертоубийство, разжигают ненависть между людьми, уничтожают государство. На этом горе властелины с денежными мешками получают большие деньги и надеются поиметь ещё больше. И орудием у этих упырей к сожалению, выступает оболваненный нищий народ, который не задумываясь, идёт на поводу у керманычей-вожаков.

ru Ил-2, 30.01.2017 00:56

Вапче-то кириллицу создал не Кирилл, а его ученик Климент и назвал её в честь учителя. Так что вернее бы её называть климентицей. На эту тему след посмотреть изыскания болгарского исследователя Пламена Паскова. Ну и когда создавали кириллицу, порядка 5-6-ти букв ижейного ряда было кастрировано. Древлесловенская буквица была на Руси задолго до появления кириллицы, об этом ещё Экатерина II писала, и письменности у греков и финикийцев, алфавиты которых к тому же на много короче буквицы.

ua Запорожец, 29.01.2017 19:24

обычная фальшивка, берешь стекло - нехитрые манипуляции и вот вам стразы. Ещё и внучкам передадите по наследству, скажете - це настоящие сваровски из 19-го века, а не хухры-мухры из 21-го. А внучки потом будут всем доказывать, что бабка ихняя была большая оригинал, любила стекло. Потому что с алмазами как то не срослось.

ua Старая женщина,, 29.01.2017 19:17

Запорожцу. Ну, Вы даёте! Какая же это фальшивка, когда речь идет о явлении, реально существовавшем и существующем в реальном времени. Язык моего детства в моей семье всегда использовали параллельно с русским. Учеба на филфаке помогла разобраться, и я утверждаю, что бабушкин полтавский суржик ничто иное как один из южнорусских диалектов. а на обширном пространстве этих южнорусских земель, подвергавшихся в разное время и с разных сторон различным влияниям, составилось несколько отличных друг от друга вариантов. Как в лексике, так и в фонетике, и помню, как восхищалась нашим полтавским звуком "эль", по музыкальности ни с каким другим несравнимым.Все мы родом из старославянского, только Россия в своих пределах стала государством, плюс еще Кирилл с Мефодием, и язык "огосударствился" по необходимости общегосударственного общения, а Украина никогда не была государством, а территорией с различными диалектами, отсюда и споры.

ua Запорожец, 29.01.2017 17:51

ну да ну да, по щиросвидомой логике фальшивомонетчиков всегда назначают в директора банков, и воров-мошенников в полицию, самые безответственные и лживые становятся политиками, а дебила в меры Киева. Украинский язык фальшивка, но по логике украинствующих все должны признать эту фальшивку. Так не бывает - можно некоторое время обманыват всех, можно долго обманывать немногих, но всё время обманывать всех противопоказано для здоровья как обманывающих так и обманутых.

ua Гость, 29.01.2017 17:44

И древнерусский значительно отличался от современного русского как и французкий 10 века от нынешнего французкого и т.д.

ua Гость, 29.01.2017 17:41

гость17-32 ты просто идиот. КОГДА образовалась РУСЬ---Украины и в помине небыло. унижительное украйна придумал ЗАПАД.

ua Гость, 29.01.2017 17:32

автор статьи балбес, русский и украинский придумали в одно время І, і — буква ряда кириллических алфавитов, существовавшая и в русской письменности до реформ 1917—1918 гг. (заменена на И). Восходит к старославянской букве и далее к греческой Ι (йота), прототипом которой была финикийская буква (йод), обозначавшая согласный . В глаголице, как и в кириллице, для звука [и] имелись две буквы: и і . Обычно считают первую из них соответствующей кириллическому И, а вторую — кириллическому І, но есть и противоположное мнение.Числовое значение в кириллице, как и в греческом алфавите, — 10, отсюда распространённое название «И десятеричное», использовавшееся для отличия от буквы b И b(иже), называвшейся «И восьмеричное».

ua ДЕД, 29.01.2017 17:23

Спасибо , к сожалению этого не знал. Очень полезная статья.

ua Гость, 29.01.2017 13:50

В 1910 году только 5 процентов населения называли себя украинцами. Расплодились укры укранствующие бо выгодно стало украинствовать.

Добавить комментарий