22 листопада. Пам’ятні дати
Украинаwww.ukrinform.ua22 ноября 2019

22 листопада. Пам’ятні дати

Цього дня, 15 років тому, мітингом на Майдані Незалежності розпочалась Помаранчева революція.

Помаранчева революція – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник – Віктор Янукович. 22 листопада 2004 року, наступного дня після другого туру президентських виборів, у Києві та інших містах України почалися масові мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основним місцем народного невдоволення став київський Майдан Незалежності. За п’ять хвилин до дев’ятої ранку мітингувальники перекрили рух на Хрещатику і зайняли місце під майданівською сценою, яку спорудили напередодні. Більше з цього місця, до завершення протестів, вони не зійшли. Завершувався ранковий мітинг уже 40-тисячним зібранням. Увечері на Майдан прийшли майже 150-тисяч людей. Вже наступного дня почали повсюдно з’являтися помаранчеві стрічки – символ тих революційних подій. Акції громадянської непокори набирали обертів і тривали до 26 грудня, коли у ході другого туру голосування стало відомо, що переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України. 23 січня 2005 року він офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України. У зв’язку з цим було багато надій і сподівань Але досить скоро ілюзії суспільства щодо змін на краще розвіялися – реформи захлинулися так і не розпочавшись, вся влада сконцентрувалася в руках «любих друзів» новообраного (хоч і ліберального) президента. За п’ять років президентства Ющенка ставлення людей змінилося на протилежне, практично всі українці вважають цей час часом втрачених можливостей. Через дев’ять років громадяни України знову вийшли на площі та майдани, але цього разу привід для масових виступів був серйозніший: на кону стояла незалежність держави і відстоювати її довелося ціною власного життя. Ювілеї дня: 150 років від дня народження Андре Жіда (1869–1951), французького письменника, одного з кращих письменників Франції ХХ століття. Критики називають Жіда «останнім з класиків і першим із модерністів», маючи передусім на увазі його роман «Фальшивомонетники». Цікаво, що в колишньому Радянському Союзі твори письменника до 1937 року охоче друкували, але після появи на заході книги «Повернення з СРСР», в якій нещодавній «друг Октября» зробив спробу неупереджено розповісти про побачене в «стране победившего социализма», вся творчість письменника одразу ж була оголошена «антисоветской» і «вредной». Майже півстолітнє табу навколо імені Жіда було порушено наприкінці 1980-х. Творчість Жіда справила значний вплив на французьких письменників передвоєнного і післявоєнного часу, в тому числі на екзистенціалістів - перш за все Альбера Камю і Жана-Поля Сартра. У 1947 році Шведська академія присудила Жіду Нобелівську премію з літератури «за глибокі і художньо значущі твори, в яких людські проблеми представлені з безстрашної любов’ю до істини і глибокою психологічною проникливістю». У тому ж році він став почесним доктором Оксфордського університету.

129 років від дня народження Шарля де Ґолля (1890-1970), французького політичного, державного і військового діяча, генерала, засновника і президента П’ятої Республіки (1958). В дитинстві мріяв стати письменником, але доля склалася так, що йому довелося стати військовим, пройти дві світові війни – Першу і Другу. Щоправда, книжки він таки писатиме – це будуть «Чвари у таборі ворога», «На вістрі шпаги», «Франція та її армія», тритомні «Мемуари». Після початку Другої світової війни й встановлення режиму Віші де Ґолль змушений був перебувати в еміграції у Великій Британії (з 1940) та Алжирі (1943), де був організатором французької державної адміністрації і збройних сил, що продовжили боротьбу з Німеччиною. З 1943 року де Голль очолив Французький Комітет Національного Визволення, з 1944 – голова тимчасового уряду, 1945-1946 і 1958 – прем’єр. Ініціатор Конституції 1958 року, що встановила V Республіку з сильною президентською владою, у 1959-1969 рр. – президент. Шарль де Ґолль повернув Франції керівні позиції серед західноєвропейських країн. Генерал був противником зросту впливів США у Європі і саме завдячуючи йому Франція відразу після війни не перетворилася на політичний додаток США. Рішучість і швидкість, з якими генерал встановив у Франції владу національного уряду, дали змогу уникнути задуманого американцями запровадження режиму AMGOT (Allied Military Government for Occupied Territories – Спільний військовий уряд на окупованих територіях). Створена де Ґоллем Партія «Об’єднаних на підтримку республіки», після низки реорганізацій залишається впливовою силою у Франції. Нині ця партія називається «Республіканці», її очолює екс-президент Франції Ніколя Саркозі. 79 років від дня народження Анджея Жулавського (1940-2016), польського кінорежисера, сценариста. Серед найвідоміших кіноробіт: «Головне – кохати» (З Ромі Шнайдер і Клаусом Кінскі у головних ролях), «Володіння» (з Ізабель Аджані), «Шалене кохання», «Мої ночі чарівніші ваших днів», «Блакитна нота», «Вірність» (у трьох останніх фільмах знімалася Софі Марсо – одна з улюблених актрис кінорежисера і на той час ще дружина). Народився Анджей Жулавський у Львові. Після заборони у Польщі кінострічки «Диявол» виїхав у Францію, де зняв картину «Головне – кохати», яка мала надзвичайний успіх. В останні роки працював у Франції і Польщі. Фільми Жулавського гарно зняті, сюжет завжди туманний, режисера постійно звинувачували у надмірній жорстокості та відвертості. Втім, вважається, що Ромі Шнайдер, Ізабель Аджані та Софі Марсо зіграли в них свої кращі ролі. Роковини смерті: 146 років з дня смерті Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873), українського вченого-природознавця, історика, фольклориста, письменника. Перший ректор Київського університету (1834–1835). Був одним із засновників вітчизняної ботаніки; автором однієї з перших природознавчих книг для народу («Книга Наума…»), праць з питань систематики рослин, обміну речовин тощо. Його збірник «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні» поклали початок українській фольклористиці.

Цього дня у 1963 році в Далласі (шт. Техас, США) декількома пострілами зі снайперської гвинтівки був убитий Джон Фіцджеральд Кеннеді (1917-1963), американський державний діяч, 35-й президент США (1961–1963) від Демократичної партії. Поряд з Кеннеді в авто була його дружина Жаклін, а також губернатор Техасу Джон Коннолі з дружиною. О 12-30, коли президентський «Лінкольн» проминув Техаський склад підручників, Лі Харві Освальд зробив три постріли з шостого поверху складу, влучивши в Джона Кеннеді і губернатора. Через півгодини лікарі констатували смерть президента. Йому було 46 років. В 1961 році він став наймолодшим президентом США і першим католиком, обраним на цю посаду. Убивцю - Лі Харві Освальда два дні потому застрелить гангстер Джек Рубі, коли Освальда вестимуть на допит. Цікаво, що Лі Харві Освальд упродовж деякого часу (1959–1961 рр.) мешкав у Мінську, був одружений з росіянкою, працював на місцевому заводі «Горизонт» (щоправда, працівник з нього був поганий), але потім повернувся до Техасу. Через тиждень після вбивства Кеннеді для розслідування обставин злочину була створена комісія з 7 чоловік під керівництвом голови Верховного суду Ерла Воррена. Її робота тривала 10 місяців і згідно з висновками комісії, єдиним виконавцем вбивства був Лі Харві Освальд, який діяв самостійно. Розслідування, які проводились спеціально створеними комісіями після комісії Воррена, підтверджували її основні висновки, хоча ряд обставин злочину і те як вони були відображені в доповіді Воррена дали привід для критики роботи комісії і лягли в основу багатьох альтернативних версій вбивства Кеннеді, серед яких участь ЦРУ, КДБ, віце-президента Джонсона, кубинського уряду, антикастрівських емігрантських формувань, організованих злочинних груп. У 1992 році конгрес США прийняв закон, згідно з яким всі документи про вбивство Кеннеді і його розслідування повинні бути передані в Національний архів. Тоді ж матеріали були засекречені строком на 25 років. У 2017 році більша частина цих документів була опублікована.

Написать комментарий
💬 Последние комментарии
321
Нахуй!
Вера
Я...УГРОЖАЮ???? БОЖЕ УПАСИ...и где ты такое вычитал...ГОСПОДИ...и с кем я переписываюсь...ВСЕ...ПОКА...
тт
Дорогое удовольствие ради легалайза
тт
Все дело в рекламе)
гость
вот этот тезис "Никому не интересно воевать, если победа неспособна дать больше, чем ты имеешь сейчас" - это что-то из рязряда спортивных игр, а не современной политики, с 70ых гг получившая себе на службу высший математ.аппарат и системы вирт.моделирования и прогнозирования. Ну знаете - соревновательный дух, первое-второе место, пум-пурум национальный престиж и флаг выше всех, решение проблем коммуникации в мордобойстве, а не балабольстве, величие победителя, горе побеждённым и всякое такое. Ну, в общем - это уже давно так не работает, политика стала процессом без отката и закрытых принципов. Не действует принцип "победителю всё" в совр. системе глобализма, тупо буксует на одном месте. Гегемоном становится не победитель, а управляющий игры, и для этого применяется как игровая политика, так и прочая игровая система стратегий, ориентированная прежде всего на игру, а не на выигрыш. Игра без сохранения статус-кво. Оно (перемога) не работало в истории тогда, когда меняли войны на олимпийские игры (национальная игра как подготовка нации к войне) - и в современном мире также не ограничивается только разбором интересов. "Победа" без обретения интереса (или ради получения какого нибудь материального стимула) в совр.политике называется не "поражение", а "поиск и изучение оптимальных стратегий в политической игре", в то числе и военными методами. И там действует вполне себе определённое принципы, законы и даже отработанные решения теории игр (прим. т.н. "пиррова победа" из таких вот военно-политических парадоксов, изучаемой теорией). В политике, особенно современной, прекрасно воюют и без победы, и в этом как ни странно - есть свой интерес; и часто даже воюют в ущерб себе; и цели иногда такие есть - проиграть, переложить так сказать "победу" из одного кармана в другой в пространстве и времени. Для кого-то проигрыш определённой части интереса (как элемент теории, а не по спортивно-блатной фене) - ничего не стоит, для других - это несомненная победа локальногно характера. Вот только проигрыш в такой полит.игре не означает сдачу своих интересов - идёт размен ненужного чужого/своего интереса на нужный свой/чужой. Это развитой капитализм моншери (тм итальянской ферреро) - доходы умудряются делать даже на убытках, вопреки всем научным теориям и примитивным понятиям из конца 19го-нач.20го феодального века (за рамки которых автор таки не может выйти). Вообще этот элемент системы политики (управления) из операторов-актуаторов - "победитель", о достижении статуса (позиции) которого так часто мечтают политически неразвитые полит.обозреватели и попавшие в политику по ангажементу недалёкие спортсмены - в науке называется "интеллектуальным агентом" (как часть полит.технологии). А некого "локального победителя" рассматривают как "нарушителя" системы игры и пытаются встроить его в свою систему - (разводит руками) на такая вот она управленческая модель. Причём нарушитель не в смысле "плохо-плохо", а в смысле - "неуправляемый" фактор теории, вносящий в систему дисбаланс. И агент этой мат.полит.игры называется "интеллектуальным" не потому, что там интеллекта зашибись (его как раз там немного - где вы видели не тупого бывшего спортсмена - политика?), а потому, что в теории игр "интеллектуальностью" называеться - более высокий уровень технологии управления по сравнению с примитивными триггерными системами этого системного и автоматического управления. Когда управление построено таким образом, что окончательное решение некой задачи состоит из кучи примитивов (как научный термин, а то некие "спортсмены" очень обижаются с этого понятия), включающей также не разумные (или не интересные) на первый взгляд действия и операции - возникает игра с ними, с победителями и лохами, пардон - нескомпенсированными триггерами. Эти элементы игры так и называются - нарушенные (мзменяющиеся) и ненарушенные (неизменные). Пример - в полит.проекте "северный поток" неизменяемый элемент газ, а нарушенный - труба. А они (актуаторы игры) уже в совокупности образуют множество возможных решений той или иной "победы", как промежуточного состояния системы и некой стратегии. Той самой стратегии системы "победы-поражения", когда одно превращается в другое и наоборот. пс. а что касается полит.игры Сша-Китай, то там она ведётся по более сложным алгоритмам управления, чем просто комбинаторный кооператив с трансферабельными функциям, ненулевой сумммой, неполной информацией и бесконечной итерацией зрадныков в переможныки и обратно. Ничего другого, чем агрессия на данном этапе, чтобы перевести Рф в нетрансферабельное, а Китай в дезынтегральное состояние (прим. разрушить сложившуюся на сейчас в КНР интегральную соц.управленческую систему будизма-даосизма-конфуцианства-маоизма) - не остаётся. "Победа" не является для Сша приоритетом стратегии ни выживания, ни гегемонии, а для Китая - это не было целью изначально, ничьи национальные "интересы" на первом месте в этой управляемой "игре" не стоят. Многие околополитики путают положительно окрашенный эмоциональный процесс, совокупность общественных целей и стимулов отношений, что не отменяет образованную группу по интересам - но назвать это "победой" мягко скажем ненаучно.
е
вот интересно.. Что Елена угрожала какими-то афганцами, что вы... наводит на те же мысли, что елена и вы одно лицо)
ВСЁ ЛУЧШЕЕ СЛУГАМ
Зато на украине слуги получают зарплату 100 тыщ долярив! И где лучше?